Page 45 - 4872

показники. Так, у китайській мові з її широко розвинутою омонімією слів критерій
сполучуваності є надзвичайно ефективним.
Слід також пам’ятати, що й не всі частини мови виділяють за одним принципом.
Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі виключно семантичного
критерію, тоді як інші частини мови в українській мові – за морфологічним критерієм.

3. Характеристика основних частин мови
Кожна частина мови характеризується специфічними ознаками.
Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду,
числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських,
романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія
означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова.
Первинна синтаксична функція іменника – бути в реченні підметом і додатком.
Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він
граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник
може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від
іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо в англійській
мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а
залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість
прикметника іменнику. Первинна синтаксична функція прикметника – виконувати
функцію означення або іменної частини присудка.
Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і
наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна
синтаксична функція дієслова – виступати в реченні присудком. Крім власне дієслів,
існують ще вербоїди – гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин
мови.
Прислівник має граматичне значення «ознака ознаки» (дуже солодкий, зовні
красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій,
крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина.
Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді).
Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками {два, п'ять, сто,
десятеро), займенниками (багато, мало, декілька), прикметниками (другий, двадцятий).
Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими
ознаками займенників є такі: 1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на нього,
тобто виконують дейктичну функцію; 2) завжди пов’язані з конкретним мовленнєвим
актом (я, ми завжди пов’язані з мовцем, ти, ви – зі слухачем, інші займенники відсилають
до певних об'єктів); 3) характеризуються широким колом об’єктів і мовленнєвою
перемінністю значення, тобто завжди мають контекстуально зумовлений зміст.
До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм
відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники.
Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні
слова (безперечно, можливо, здається). Вони виражають відношення мовця до
висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченні
використовуються як вставні слова.
Осібне місце посідають вигуки – слова, які служать для вираження емоцій (ай, ой,
о, ба, тьфу, гай-гай), і сигнали вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Для них
характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень
або вводитися з речення як свого роду сторонні вкраплення.