Page 44 - 4872

синтаксичні функції, тому при класифікації слів на частини мови використовують
синтаксичний критерій.
Синтаксичний критерій – критерій, за яким до однієї частини мови відносять
слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові
синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції).
Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є
здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не
тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь
характерності кожної з функцій для даної частини мови. Так, в українській мові і іменник,
і дієслово можуть виконувати функцію підмета {Хлопчик читає. Лиш боротись – значить
жить) і функцію присудка {Батько – лікар. Сонце світить). Однак для іменника функція
підмета є первинною, а присудка – вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є
первинною, а підмета – вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі
обмеження. Так, зокрема, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді
як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою формою. Пор.:
Боротьба його загартувала і Боротися його загартувало.
Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мовознавці ставлять під сумнів
виділення в окремі частини мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за
синтаксичними функціями належать до різних класів, тому їх нерідко розглядають у
межах інших частин мови (іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий).
Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали
активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не
всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами
(читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий,
дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з
іменниками, але не з дієсловами і т.д.
Допоміжним критерієм виділення частини мови є словотвірний.
Словотвірний критерій – критерій, за яким для кожної частини мови виділяють
властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В
українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує
належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові
іменниковим є суфікс -ship (friendship «дружба», kinship, relationship «споріднений»).
Який із названих критеріїв слід вважати провідним? На це запитання мовознавці
давали різні відповіді. О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний,
П.Ф. Фортунатов – морфологічний, О.О. Потебня – синтаксичний. Л.В. Щерба висунув
ідею врахування трьох критеріїв: семантичного, морфологічного і синтаксичного. Саме на
щербівській концепції й ґрунтується сучасна класифікація частин мови.
Деякі вчені вважають, що, використовуючи всі три основні критерії, потрібно
встановити їх ієрархію. Так, на думку українського мовознавця І.Р. Вихованця, базовим
критерієм є семантичний, на другому плані – синтаксичний, а на третьому –
морфологічний. Додатковими («для спірних випадків») є логічний і словотвірний.
Хоч деякі мовознавці принцип комплексного виділення частини мови називають
«безпринципним і еклектичним», оскільки він передбачає «всього потрохи», однак
кращого підходу поки що немає. Але вибудувати одну ієрархічну схему критеріїв
класифікації слів на частини мови для всіх мов світу неможливо. У кожному конкретному
випадку потрібно враховувати специфіку мови. Так, зокрема, морфологічний критерій
надається тільки для тих мов, які мають закінчення і суфікси. Синтаксичний критерій є
провідним для мов, де немає чіткої системи морфологічно виражених граматичних
категорій, – малайсько-полінезійських, китайської тощо. Цей же критерій є провідним і
для аналітичних мов – англійської, французької тощо. Критерій сполучуваності також
особливо великого значення набуває в тих мовах, де слабо розвинуті морфологічні