Page 42 - 4872

теорія частин мови йде від Арістотеля (IV ст. до н.е.), який виділив чотири частини мови:
ім’я, дієслово, член (артикль) і сполучник. Остаточно вчення про частини мови
сформувалося в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Самофракійський і його
учень Діонісій Фракійський уперше виділили вісім частин мови: ім’я, дієслово,
прислівник, артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполучник. Прикметник був
об’єднаний з іменником в одній частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну
систему відмінювання. В основу класифікації слів за частинами мови було покладено два
принципи: морфологічний («Ім’я є відмінюваною частиною мови») і семантичний («що
означає тіло або річ»). Ця система частин мови була запозичена римськими вченими, які,
правда, внесли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено артикль, якого
немає в латинській мові, а додано вигук. Пізніше ця класифікація поширилася на всі
європейські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифікація частин мови, яку
прийнято називати шкільною і яка по суті стала універсальною. Граматичні класи слів
різних мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну схему, не враховуючи
відмінності, які є в різних мовах.
За шкільною класифікацією виділяють десять частин мови, які поділяють на
самостійні (ті, що можуть бути членами речення) і службові (ті, що виражають
відношення між словами в реченні). До самостійних частин мови належать іменник,
прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник. До службових – прийменник,
сполучник, частку й артикль. Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами
речення, але можуть самі утворювати речення.
Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Виноградова. На думку цього
вченого, частинами мови є тільки повнозначні слова. У його класифікації виділено чотири
категорії слів: частини мови, модальні слова, частки мови і вигуки. До частин мови він
відносить імена (іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, прислівник і
категорію стану. До часток мови, за Виноградовим, належать власне частки, зв’язки,
прийменники і сполучники.
Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов
систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини
мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є
суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для
європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й
Америки.
Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і
обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови — ім’я та дієслово — виділяють
в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних
категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших
частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не
розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови,
як ім’я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і
прикметники, і прислівник. Прикметники об’єднані з дієсловами в одну частину мови на
основі здатності бути присудком без допоміжної зв’язки. Подібне маємо і в бірманській
мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській
мові йума. В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до
мінімуму.

2. Критерії виділення частин мови
Однак на питання, що таке частини мови, до цього часу немає однозначної
відповіді. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі – граматичні класи слів, а
треті – лексико-граматичні групи слів, тобто змішані: лексичні й граматичні одночасно.
Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації