Page 49 - 4872

зв’язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної
присудком дії.
Інкорпорація – поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється
службовими елементами. Так, наприклад, чукотське Тымынгынторкын «я виймаю руки»
складається з коренів (слів) ты «я», мынгы «руки», нто «вихід», які оформлені в один
комплекс (слово-речення) закінченням -ркын.
Замикання – синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування
найтісніше пов’язаних слів.
Ізафет – атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший
з яких є означенням, але показник зв’язку знаходиться в другому (головному,
трижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.

3. Речення та його ознаки
Центральним поняттям синтаксису, основною його одиницею є речення. У
мовознавстві існує до тисячі визначень речення. Пізнати і визначити речення намагалися
не тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і навіть математики. Надзвичайно
велика кількість визначень речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю
організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно досліджувати в різних напрямках.
Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й
розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.
На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується
комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне
входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно
закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю
(будується за певною структурною моделлю).
За основу визначення речення раніше брали різні ознаки, які не є самодостатніми,
тобто не розкривають феномен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, речення
– це група слів або окреме слово, що виражає закінчену думку. Однак, далеко не всі
речення виражають закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?).
Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з яким речення – це вираження
логічного судження. Кожне судження справді є реченням, але не кожне речення є
судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речення (складне) може виражати
декілька суджень (Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати,
спати, І спати на волі. – Т. Шевченко). Будова (склад і структура) речення і судження не
збігаються. Якщо судження обов’язково складається з трьох членів (суб’єкта, зв’язки і
предиката), то речення може складатися з одного, двох, трьох і більше членів.
Для розуміння природи й суті речення важливо визначити, з одного боку, його
будову, структуру, з іншого – показати життя цієї структури в процесі спілкування. Отже,
в реченні можна виділити два аспекти: структурний і комунікативний (функціональний).
Структурний аспект належить мові, а комунікативний (функціональний) – мовленню. У
зв’язку з цим останнім часом намітилася тенденція до термінологічного розмежування
цих двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюватися термін речення, або
синтаксема (є й інше розуміння синтаксеми, як словоформи, яка використовується як
будівельний матеріал речення), а за комунікативним – висловлення. Згідно з цим
розмежуванням, речення (синтаксема) – це модель побудови, інваріант, одиниця мови,
або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка входить у таку парадигму: фонема,
морфема, синтаксема), а висловлення – це конкретне поєднання структурної моделі та її
лексичного наповнення, одиниця мовлення, що входить до іншого термінологічного ряду:
звук, морф (аломорф), слово (лекса), висловлення.
Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та
інтонація.