Page 40 - 4872

«найбільший»). У слов’янських, германських і романських мовах є декілька співвідносних
за значенням прикметників та прислівників, які творять ступені порівняння від інших
основ: укр. добрий – кращий – найкращий; англ. good – better – best.
Категорія часу – граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним
відображенням об’єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану,
про які йдеться в реченні. Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи
наступність події щодо моменту мовлення. У більшості мов є три часи: теперішній,
минулий і майбутній. Це абсолютні часи. Крім них, у деяких мовах є спеціальні
«відносні» часи, які позначають події відносно якоїсь точки відліку, яка, в свою чергу,
визначається відносно моменту мовлення (передминулий час, передмайбутній час,
майбутній у минулому тощо).
Категорія виду (аспектуальності) – граматична категорія дієслова, яка
узагальнено вказує на протікання дії в часі. У слов’янських мовах граматично
протиставлені доконаний і недоконаний вид. Доконаний вид вказує на досягнення межі,
тобто показує обмежену дію або її результат (зашумів, написав). Недоконаний вид не
вказує на граничність дії (шумів, писав). У германських і романських мовах, на думку
більшості мовознавців, граматичної категорії виду немає, бо там немає формальних
морфологічних засобів (спеціальних суфіксів, префіксів) її вираження.
Категорія стану – граматична категорія дієслова, що виражає суб’єктно-об’єктні
відношення. У мовознавстві поки що немає загальноприйнятої класифікації станів, однак
у всіх класифікаціях згадується активний, коли носій дієслівної ознаки відповідає суб’єкту
(Учні виконують пісню), і пасивний, коли носій дієслівної ознаки відповідає об’єкту
(Пісня виконується учнями).
Категорія способу – граматична категорія, яка виражає відношення названої
дієсловом дії до дійсності з погляду мовця. Це оцінка мовцем дії як бажаної, можливої,
передбачуваної (припущення) тощо.
Різні мови мають різний набір форм способу. В усіх мовах є дійсний (представляє
дію як реальний факт), умовний (представляє дію як можливу, бажану, передбачувану,
обумовлену) і наказовий (служить для передачі наказу, спонукання або прохання)
способи. У балканських мовах є ще переповідний спосіб (коментатив), що виражає дію,
яку мовець безпосередньо не спостерігав, а переказує її з уст інших. Цим способом
передають відтінок недовір’я, сумніву. В аглютинативних мовах (наприклад, тюркських)
налічують від чотирьох до дванадцяти способів, які виражають повинність,
підтвердження, намір, згоду тощо.
Категорія особи – граматична категорія дієслова, яка позначає відношення
суб’єкта дії до мовця. Виконавцем дії може бути мовець, його співрозмовник або особа,
яка не бере участі в розмові. Відповідно розрізняють першу, другу і третю особу (пишу,
пишеш, пише). Категорія особи належить до узгоджувальних, словозмінних. Вона
виражається особовими закінченнями (я працюю, він працює; англ. І work, he works).

3. Способи вираження граматичних значень. Граматична форма
Кожне граматичне значення обов’язково має в мові своє матеріальне вираження, певне
граматичне втілення, тобто оформлене певним граматичним способом.
Граматичний спосіб – формальний засіб вираження граматичного значення.
Якщо граматичні категорія і значення є одиницями плану змісту мови, то граматичний
спосіб є одиницею плану вираження мови. У багатьох мовах, зокрема в українській і
російській, основним граматичним способом є афікси, тобто некореневі морфеми. Так, у
словах голова, весна морфема –а вказує на іменник, жіночий рід, називний відмінок,
однину, а в словах розумна, тепла – на прикметник, жіночий рід, називний відмінок,
однину.
Граматична форма – поєднання граматичних значень і граматичних способів їх
вираження.