Page 43 - 4872
P. 43

частин мови. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний,
                  морфологічний і синтаксичний.
                         Семантичний критерій – критерій, який передбачає віднесення до однієї частини
                  мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія,
                  якість  тощо. Так,  зокрема,  слова  зі  значенням  предметності  утворюють  клас  іменників,
                  хоча  до  такого  класу,  як  іменники,  в  українській  мові  належать  слова,  які  позначають
                  предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча)
                  та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Ця закономірність дає
                  змогу  говорити  про  загальне  значення  предметності  в  іменнику  як  частині  мови,
                  поширюючи цю семантичну  характеристику  й на  іменники,  які позначають якість, дію,
                  стан  тощо.  Отже,  граматичні  значення  частин  мови  не  рівнозначні  поняттям,  що
                  виражаються  словами,  не  рівнозначні  й  логічним  узагальненням  цих  понять.  Олівець,
                  білизна, чорнота, біг, п'ятірка, сотня, тисяча, краса, розум, крик, шум – це не предмети
                  чи  речі,  а  предметність,  важливою  ознакою  якої  є  незалежність.  Ці  поняття  є
                  самостійними, а не ознаками якихось інших. Пор.: білий як ознака чогось, ходити як дія,
                  яка кимсь здійснюється. Тут передбачається наявність якогось предмета, носія ознаки чи
                  дії, тоді як білизна, краса, розум, крик тощо не залежні від якихось предметів, виражені в
                  абстрагуванні від їх носіїв, самі є опредмеченими.
                         Щоб пояснити це явище, потрібно виходити із того, що мова не тільки відображає
                  дійсність, а й інтерпретує її. Предметно, логічно радість, радісний, радіти, радісно – це
                  одне й те саме. Розрізняються ці слова «не логічно, а виключно як акти розуміння одного
                  й  того  самого  явища»  (О.Ф.  Лосев).  У  першому  випадку  факт  дійсності  розуміється  як
                  субстанція, в другому – як якість, у третьому – як дія, в четвертому – як спосіб дії. З цього
                  погляду іменник є розуміння будь-чого в дійсності як субстанції: будинок, дерево, квіти,
                  вода  –  субстанція,  сприйнята  як  субстанція;  п'ятірка,  сотня,  тисяча  –  кількість,
                  сприйнята як субстанція; ходіння, говоріння, читання — дія, інтерпретована як субстанція;
                  хвороба, одужання, кволість – стан, інтерпретований як субстанція; любов, ненависть –
                  стосунки,  інтерпретовані  як  субстанція;  синь,  голубінь,  білизна,  жовтизна  –  ознака,
                  інтерпретована як субстанція.
                         Дієслово  також  є  розуміння  чого  завгодно  в  дійсності  як  дії:  працювати  –  дія,
                  сприйнята як дія; порозумніти – якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесятерити –
                  кількість, інтерпретована як дія; хворіти, одужувати – стан, сприйнятий як дія; любити,
                  ненавидіти  –  відношення,  інтерпретоване  як  дія  тощо.  Як  уже  зазначалося,  значення  і
                  форма  існують  у  єдності,  тому  при  класифікації  слів  на  частини  мови  потрібно
                  враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення
                  частин мови.
                         Морфологічний  критерій  –  критерій,  за  яким  до  уваги  береться  своєрідність
                  змінювання  слів,  тобто  інвентар  їх  форм  і  парадигм,  які  є  виразниками  певних
                  морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами,
                  дієслова – за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують
                  морфологічні  категорії  частин  мови.  Кожна  частина  мови  характеризується  особливою
                  системою  граматичних  категорій.  Так,  в  українській  мові  іменнику  властиві  категорії
                  роду,  числа  й  відмінка,  прикметнику  –  категорії  ступеня  порівняння  (для  якісних
                  прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову – категорії способу, часу, особи, стану,
                  виду тощо. Щоправда, бувають випадки, коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки
                  різних  частин  мови.  Так,  скажімо,  дієприкметник  має  морфологічні  ознаки  дієслова  та
                  прикметника. Спроби побудувати  класифікацію частин мови на суто формальній основі
                  (П.Ф. Фортунантов та його учні М.М. Петерсон, Д.М. Ушаков, А.Б. Шапіро; Л. Єльмслев
                  та ін.) не були успішними, тому що слова однієї й тієї ж частини мови нерідко мають різні
                  формальні  ознаки  (пор.:  один  і  п’ять,  він  і  хто).  Крім  значення  і  форми,  слово  має
                  здатність  функціонувати  в  реченні,  причому  різні  слова  виконують  не  однакові
   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48