Page 50 - 4872

Предикативність – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю.
Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний то-
що. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується
граматичними значеннями модальності, способу і часу. Модальність – вираження мовцем
свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати,
заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними
способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,
то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними
модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).
Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно
оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово
може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією. Пор.: пожежа і
Пожежа!; води і Води!; додому і Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки
прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бути виражена ні предикативність, ні
модальність.
Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й
спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За
структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають
два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і
поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала
весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму
складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.).
Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в
складі яких є один із головних членів, – односкладними.
Елементарний абстрактний зразок, за яким будується просте речення, становить
його структурну схему. Кожна мова має свою систему таких структурних зразків. Речення
як граматичну одиницю не можна вивчати у відриві від його лексичного наповнення, бо
кожен граматичний зразок речення характеризується специфічною, тільки йому
притаманною лексичною наповненістю. Лексичні обмеження накладаються майже на всі
граматичні зразки речень.
Слід пам’ятати, що речення має великий прагматичний потенціал. Мовець у ньому
може виразити своє ставлення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеться, до
адресата тощо. Повідомлюване в реченні називається пропозицією, або диктумом, а
ставлення до повідомлюваного – модусом. Пропозицію і модус можна легко помітити,
коли вони виражаються окремо різними частинами складного речення: Як хочеться
(модус,), щоб люди стали жити краще (пропозиція); Я сумніваюся (модус), що ви
справитесь із цією роботою (пропозиція).

4. Актуальне членування речення
З комунікативним (функціональним) аспектом пов’язане актуальне членування
речення.
Актуальне членування речення – членування речення за змістом на дві частини:
предмет мовлення і те, що про нього говориться.
У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки
від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників,
до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить
до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові
частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про
нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме)
називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), – ремою. Ці дві
частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб’єктом і психологічним
(логічним) предикатом. Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-