Page 37 - 4872
P. 37

Що стосується граматики як науки, то розрізняють:
                         1)  формальну,  яка  вивчає  граматичні  форми  та  їх  структуру,  і  контенсивну
                  (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову
                  мови  на  певному  умовно  виділеному  часовому  етапі,  і  діахронічну,  яка  вивчає  мовну
                  будову  в  її  історичному  розвитку.  Із  синхронічної  граматики  виокремлюють
                  функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.
                         Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.
                         Морфологія  (від  гр.  morphe  «форма»  і  logos  «слово,  вчення,  наука»)  –  розділ
                  граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов’язаних із ними
                  граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати,
                  що морфологія – це граматика слова.
                         Синтаксис (від гр. syntaxis «побудова, порядок») – розділ граматики, який вивчає
                  засоби  і  правила  побудови  висловлювань,  тобто  його  предметом  є  речення.  Іншими
                  словами, синтаксис – це граматика зв’язного мовлення.
                         Поділ  граматики  на  морфологію  й  синтаксис  є  умовним.  По-перше,  граматичні
                  значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу
                  для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією
                  (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на
                  задній план, а для китайської, в’єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо
                  там її (морфології) немає.
                         Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio «відведення води з ріки», а згодом
                  «утворення нових слів від наявного кореня»), займає проміжне місце між лексикологією і
                  граматикою.
                         У  структурі  мови  граматиці  належить  центральне  місце,  а  фонетиці  й  лексиці  –
                  периферійне.  Фонетика  –  це  матеріальна  периферія,  а  лексика  –  смислова.  Оскільки
                  граматика має узагальнювальний характер, то в ній найяскравіше виявляються найбільш
                  суттєві риси структури мови, а це ще одне свідчення належності граматики до центральної
                  частини, ядра мови.
                         Однією з особливостей граматики є  її  абстрактність. Щоправда, абстрактною є й
                  лексика. Граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної
                  абстракції  здаються  конкретними  порівняно  з  граматичною  абстракцією.  Наприклад,
                  слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики – різні одиниці, а для граматики – одне й те
                  ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.
                         Основні  одиниці  граматики  – морфема  для  морфології  і  конструкція  (речення)
                  для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше
                  й  серед  них  називає  слово,  словоформу,  словосполучення,  просте  речення,  складне
                  речення,  надфразну  єдність  і  навіть  текст.  Однак  таке  розуміння  основних  одиниць
                  морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен
                  мати тільки одну основну одиницю.
                         Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис
                  будови  мови,  проте  головною  її  метою  є  виявлення  значень,  що  стоять  за  мовними
                  структурами. Таким чином, основними для граматики є проблеми граматичної семантики
                  (граматичних значень).
                  Граматичне значення

                      2. Граматичне значення. Граматичні категорії
                         Граматичне  значення  –  узагальнене  (абстрактне)  мовне  значення,  яке  властиве
                  ряду слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне)
                  вираження.
                         Так,  слова  весна,  літо,  парк,  робітник,  праця,  голубінь  мають  значення
                  предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев’яний – значення ознаки;
                  йти,  летіти,  співати,  їсти  –  значення  процесуальності;  дороги,  книжки,  стола,  вікна,
   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42