Page 37 - 4872

Що стосується граматики як науки, то розрізняють:
1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну
(семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову
мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну
будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють
функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.
Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.
Морфологія (від гр. morphe «форма» і logos «слово, вчення, наука») – розділ
граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов’язаних із ними
граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати,
що морфологія – це граматика слова.
Синтаксис (від гр. syntaxis «побудова, порядок») – розділ граматики, який вивчає
засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Іншими
словами, синтаксис – це граматика зв’язного мовлення.
Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні
значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу
для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією
(англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на
задній план, а для китайської, в’єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо
там її (морфології) немає.
Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio «відведення води з ріки», а згодом
«утворення нових слів від наявного кореня»), займає проміжне місце між лексикологією і
граматикою.
У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й лексиці –
периферійне. Фонетика – це матеріальна периферія, а лексика – смислова. Оскільки
граматика має узагальнювальний характер, то в ній найяскравіше виявляються найбільш
суттєві риси структури мови, а це ще одне свідчення належності граматики до центральної
частини, ядра мови.
Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й
лексика. Граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної
абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприклад,
слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики – різні одиниці, а для граматики – одне й те
ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.
Основні одиниці граматики – морфема для морфології і конструкція (речення)
для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше
й серед них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне
речення, надфразну єдність і навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць
морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен
мати тільки одну основну одиницю.
Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис
будови мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними
структурами. Таким чином, основними для граматики є проблеми граматичної семантики
(граматичних значень).
Граматичне значення

2. Граматичне значення. Граматичні категорії
Граматичне значення – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве
ряду слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне)
вираження.
Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення
предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев’яний – значення ознаки;
йти, летіти, співати, їсти – значення процесуальності; дороги, книжки, стола, вікна,