Page 26 - 4872

«Слово – найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для
побудови висловлювань» (Б. М. Головін);
«Слово – мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм
звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи
відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови
висловлювань» (Д. І. Ганич, І. С. Олійник);
«Слово – оформлена за нормами даної мови, неподільна на менші подібні єдності
мовна одиниця, що складається із звука чи комплексу звуків і називає певні предмети,
процеси і явища об’єктивної дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на
відношення між ними, або виражає емоціонально-вольові прояви» (Є. В. Кротевич,
Н. С. Родзевич).
Як бачимо, для всіх визначень спільним є акцентування на смисловому аспекті
слова (щось позначає). Інші ознаки визначень не збігаються.
Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших
мовних одиниць. Як засвідчують усі вищенаведені визначення, слово – це єдність
звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й немає слів без значень. Слово
– двостороння одиниця: має план вираження (звукова оболонка, експонент) і план змісту
(значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проблема
виділення слова (і його визначення) містить два аспекти: проблему окремості слова
(визначення меж слова в тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнення слова від його
частини – морфеми, а з іншого – від сполучення двох чи більше слів) і проблему
тотожності слова, його ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних
слововживань). Тут все залежить від того, на що спирається лінгвіст при визначенні меж
слова: на написання («орфографічне слово» – послідовність букв між пробілами) чи на
його лексичне й граматичне значення. Англ. to get up «вставати» – одне, два чи три слова?
Рос. железная дорога «залізниця» – одне чи два слова?
З’ясуймо, чим слово відрізняється від іншої двосторонньої одиниці – морфеми.
Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова
можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність.
Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми,
воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати
самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов’язана його легка
відтворюваність.
Крім самостійності, слово характеризується цільнооформленістю (слова розділені
паузами й об’єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є
непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв’язком звучання зі значенням). Отже,
характерними ознаками слова є цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна
відтворювальність у мовленні.
Важкість визначення слова пояснюється й тим, що слова є неоднорідними за своєю
структурою і за функціями. Вважають, що основною функцією слова є номінативна.
Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи:
1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й
прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є
носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;
2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за
відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у
у тексті);
3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв’язки, слова
ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної
функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови
речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;