Page 24 - 4872
P. 24

дослідження  заперечують  це  вкорінене  в  усі  шкільні  підручники  визначення,  оскільки
                  доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.
                         Теорія  мускульної  напруги.  Згідно  з  нею  склад  –  це  частина  такту,  яка
                  вимовляється  з  єдиною  мускульною  напругою.  Його  (склад)  можна  зобразити  як  дугу
                  мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).
                         Сонорна  теорія.  Згідно  з  цією  теорією  склад  має  вершину  (ядро)  і  периферію.
                  Вершина – момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль
                  –  наростання  звучності  до  вершини,  а  фіналь  –  затухання  звучності  після  вершини.  За
                  цією  теорією,  склад  –  частина  такту,  яка  складається  з  більш  звучного  і  прилеглих  до
                  нього менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу – голосні.
                         Останнім часом вважають, що склад реалізується не як послідовність звуків, із яких
                  він складається, а як цільний артикуляційний комплекс.
                         Склади  мають  різну  структуру.  Розрізняють  відкриті,  закриті,  прикриті  і
                  неприкриті  склади.  Відкритий  склад  закінчується  голосним  (ма-ти),  закритий
                  закінчується  приголосним  (кіт),  прикритий  починається  з  приголосного  (та,  він),
                  неприкритий – з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити
                  такі  типи  складів:  відкритий  неприкритий;  закритий  прикритий;    відкритий  прикритий;
                  закритий неприкритий.
                         Складотворчим  звуком,  як  правило,  є  голосний.  Якщо  складотворчим  є  один
                  голосний, то його називають монофтонгом. Якщо в межах одного складу існує декілька
                  голосних,  то  їх  називають  поліфтонгами.  Серед  поліфтонгів  найпоширенішими  є
                  дифтонги і трифтонги.
                         Дифтонг  –  два  голосних,  які  утворюють  один  склад,  чим  і  забезпечується  їх
                  фонетична  цілісність.  Дифтонги  бувають  висхідними  і  низхідними.  Висхідними
                  називають дифтонги, в яких складотворчим є другий елемент. Наприклад: фр. [іе] (pied
                  «нога»), [ui] (nuit «ніч»), ісп. [uе] (pueblo «народ», puerta «двері»), [ua] (cuando «коли»). У
                  низхідних  дифтонгах  складотворчим  виступає  перший  елемент.  Наприклад:  нім.  [au]
                  (rauchen «курити, палити»),  ісп. [eu] (deuda «борг»), чеськ. [ou] (moucha «муха»).
                         Трифтонг  –  три  голосних,  які  творять  один  склад,  чим  забезпечують  свою
                  фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги.
                         Слід  зауважити,  що  останнім  часом  дифтонг  і  трифтонг  стали  трактувати  не  як
                  поєднання двох чи трьох звуків, а як один голосний звук, який складається з двох чи трьох
                  елементів, що утворюють один склад.


                                         ЛЕКЦІЯ 5. СЛОВО ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
                      План
                      1. Лексикологія. Розділи лексикології.
                      2. Слово і лексема.
                      3. Лексичне значення слова.
                      4. Полісемія слова. Омонімія. Синонімія.

                      Література
                         1. Головин Б. Введение в языкознание / Б. Головин. –– М., 1983. –– С. 73–76.
                         2. Дорошенко С. І. Вступ до мовознавства : навчальний посібник / С. І. Дорошенко,
                  П. С. Дудик. –– К. : Вища школа, 1974. –– С. 125–142.
                         3. Карпенко  Ю.  О.  Вступ  до  мовознавства  : підручник  /  Ю. О. Карпенко.  ––  К.  :
                  Видавничий центр «Академія», 2006. –– С. 182–218.
                         4. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В. И. Кодухов. –– М., 1987. –– С. 169–
                  174, 180–184.
                         5. Кочерган  М.  П.  Вступ  до  мовознавства  :  підручник  /  М. П. Кочерган.  ––  К. :
                  Видавничий центр «Академія», 2004. –– С. 181–209.
   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29