Page 23 - 4872

За тривалістю вимовлення (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими
і короткими.
Систему приголосних називають консонантизмом.
3. Поняття про фонему, її функції, варіанти. Диференційні й інтегральні
ознаки фонем
Фонеми реалізуються в конкретних звуках і за їх межами існувати не можуть.
Фонема – найменша одиниця мови, яка не має власного значення і виконує
функцію розрізнення значення морфем та словоформ, будучи їх будівельним матеріалом
(Ю. Карпенко).
Фонема – мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й
розрізнення значеннєвих одиниць – морфем і слів (М.Кочерган).
Фонеми виконують у мові такі функції: конститутивну (вони є будівельним
матеріалом мови), перцептивну (здатні сприйматися), розрізнювальну, або дистинктивну
(за допомогою фонем розрізняють усі мовні одиниці вищого порядку).
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук
не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому,
що:
1) фонема – соціальне явище; звук – індивідуальне;
2) фонема – мовна одиниця, а звук – мовленнєва;
3) фонема – абстрактна одиниця, а звук – конкретна;
4) фонема – величина стала, а звук – величина залежна.
Саму фонему розщепити на елементи, які б ішли один за одним (див.: речення
можна розбити на слова, морфеми на фонеми), неможливо. Однак фонема є не простим, а
складним явищем. Вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені
артикуляційні й акустичні властивості звуків.
Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і недиференційні
(нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки. Так, наприклад, фонема <д> характеризується
передньоязиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від
інших фонем: дар — бар (<д> і <б> протиставляються передньоязиковістю/губністю; інші
ознаки — дзвінкість, проривність, твердість — у них є спільними); дам — зам (тут <д> і
<з> протиставляються лише за проривністю/фрикативністю); дар — тар (<д> і <т>
протиставляються за дзвінкістю/глухістю). Отже, передньоязиковість, проривність,
дзвінкість і твердість фонеми <д> — це ознаки, які служать для розрізнення слів, тобто
диференційні.
Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи
морфем.
Якщо розглянути в такому ж плані фонему російської мови <г>, то виявиться, що
вона має також чотири ознаки: дзвінкість, задньоязиковість, проривність і твердість.
Дзвінкість і задньоязиковість фонеми <г> служать для розрізнення слів (гол – кол, гор –
бор), а проривність і твердість фонеми <г> такій меті не служать (у російській мові немає
жодної пари слів, які б розрізнялися цими звуками), тобто ці ознаки є недиференційними.
Недиференційні, або інтегральні, ознаки — ознаки фонем, які не розрізняють
значень слів чи морфем.

4. Склад і складоподіл
В мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є
найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка. Хоча склади у словах легко визначають
навіть ті мовці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними поняттями, однак у науці
донині немає загальноприйнятої дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна,
мускульної напруги і сонорна.
Еспіраторна теорія. Згідно з нею склад – це звук або комплекс звуків, що
вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Сучасні експериментальні