Page 25 - 4872

1. Лексикологія. Розділи лексикології
Розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, називається
лексикологією. Лексика може вивчатися з різних поглядів. Власне лексикологія — вивчає
словниковий склад мови в цілому, його кількісний обсяг, походження, систему.
Дослідженням слова, крім власне лексикології, займаються й такі лінгвістичні
дисципліни, як семасіологія, ономасіологія, ономастика, етимологія, фразеологія,
лексикографія. Деякі мовознавці, зокрема Л. Булаховський, вважають їх окремими,
самостійними розділами мовознавства, Ю. Маслов і В. Кодухов кваліфікують усі ці
лінгвістичні дисципліни як розділи лексикології.
1) семасіологія – досліджує семантику, тобто значення слів, природу і типи цих
значень;
2) ономасіологія – розділ лексикології, який вивчає принципи і способи номінації;
3) етимологія – встановлює походження слів, зміни в їхньому значенні й
звуковому оформленні, зв’язки з іншими словами цієї та інших споріднених мов;
4) ономастика – розглядає власні назви людей (антропоніміка) та місцевостей
(топоніміка), їхнє походження, первісне значення;
5) фразеологія – вивчає стійкі сполучення слів;
6) лексикографія – узагальнює досвід укладання словників.

2. Слово і лексема
Хоч будь-яка людина без філологічної освіти легко може виділити в чужому чи
своєму мовленні слова (поняття слова стихійно наявне в свідомості всіх носіїв мови),
однак дати визначення слова дуже важко. Є безліч визначень слова, але жодне з них не
враховує різних нюансів, притаманних різнорідним словам у мовах світу. Так, зокрема,
такі визначення, як «смислова одиниця в складі речення», «звук або комплекс звуків, що
має значення» не є неправильними, але вони можуть відноситися до інших одиниць, які
мають значення, наприклад, морфем, речень. Крім того, слова є дуже різними і в межах
однієї мови і, особливо, при порівнянні їх у різних мовах (пор. школа, вчитися, гарний, і,
а, в, для, ой, ку-ку; нім. der, die, das; англ. the, а, фр. le, la та ін.). Тому охопити ознаки
таких різних слів у одному визначенні не просто. Саме це, очевидно, стало причиною
того, що деякі лінгвісти заперечували поняття слова. Так, зокрема, Ф. де Соссюр
стверджував, що «поняття слова несумісне з нашим уявленням про конкретну одиницю
мови... Не в слові потрібно шукати конкретну одиницю мови». Ш. Баллі, Ф. Боас,
А. Мартіне заявляли про необхідність звільнитися від невизначеного поняття слова. Про
неможливість визначення слова говорив Е. Сепір: «Перша наша спонука — визначити
слово як мовний символ, що відповідає певному поняттю. Але... подібне визначення
немислиме». А російський мовознавець Л. В. Щерба (1880—1944), який вивченню слова
присвятив значну частину своїх праць, засумнівався загалом в існуванні такого поняття:
«Насправді, що таке слово? Я думаю, що в різних мовах це буде по-різному. Із цього,
власне, виходить, що поняття «слово» загалом не існує». Відомий чеський мовознавець
В. Скалічка (1909), на відміну від Л.В. Щерби, радив не відмовлятися від поняття слова,
але не давати йому визначення.
Більшість же мовознавців уважають, що слово – найконкретніша мовна одиниця,
основна і базисна. Мова – це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби
дати дефініцію слова не припиняються. Наведемо деякі з визначень:
«Слово – найважливіша одиниця мови, яка позначає явища дійсності та психічного
життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють
однією мовою й історично пов'язані між собою» (P.O. Будагов);
«Слово – граничний складник речення, здатний безпосередньо співвідноситися з
предметом думки» (О.С Ахманова);