Page 19 - 4872

Література
1. Головин Б. Введение в языкознание / Б. Головин. –– М., 1983. –– С. 25–43.
2. Дорошенко С. І. Вступ до мовознавства : навчальний посібник / С. І. Дорошенко,
П. С. Дудик. –– К. : Вища школа, 1974. –– С. 50–57, 66–81.
3. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства : підручник / Ю. О. Карпенко. –– К. :
Видавничий центр «Академія», 2006. –– С. 109–140.
4. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В. И. Кодухов. –– М., 1987. –– С. 101–120.
5. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : підручник / М. П. Кочерган. –– К. :
Видавничий центр «Академія», 2004. –– С. 102–120.

1. Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків
Фонетика є одним із найдавніших розділів мовознавства.
Фонетика – розділ мовознавства, що вивчає звуки мовлення і членування
мовленнєвого потоку.
Об’єктом дослідження фонетики є не тільки звуки, а і їх зміни, закономірності
сполучення, склад, наголос та інтонація.
Розрізняють описову та історичну фонетику. Описова фонетика досліджує звуковий
склад мови, звукові зміни на сучасному етапі її розвитку. Предметом вивчення історичної
фонетики є формування і розвиток звукової системи протягом тривалого часу.
Дослідженням звуків за допомогою спеціальних приладів і методик займається
експериментальна фонетика.
Матеріальним засобом реалізації мовлення є звук. Звук – найменша неподільна
одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в
мові певну функцію.
Вивчають звуки мовлення у трьох аспектах: фізичному, фізіологічному і
лінгвістичному. Фізичний аспект звука виявляється у його звучанні, завдяки якому
мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на фізичну природу звука, його
визначають як коливання пружного середовища. Фізіологічний аспект включає
репродуктивний компонент (творення звуків апаратом мовлення) і перцептивний
компонент (сприймання звуків слуховим апаратом). Лінгвістичний (соціальний,
функціональний, мовний) аспект полягає у розгляді звуків з точки зору їх
функціонального навантаження.
Фізичний аспект у вивченні звуків
Звуки людського мовлення, як і будь-які інші звуки, мають такі акустичні
параметри: висота, сила, довгота, тон, шум, тембр.
Висота звука залежить від частоти коливань, тобто від кількості коливань
голосових зв’язок за одиницю часу, і вимірюється в герцах.
Сила звука визначається амплітудою (розмахом) звукового коливання: чим більший
розмах коливання, тим сильніший, інтенсивніший звук. Одиницею вимірювання сили
звука є бел, його десята доля – децибел.
Довгота звука залежить від часу його звучання. Довготу звука вимірюють у
мілісекундах або сигмах (тисячних долях секунди). Так, у давньогрецькій, латинській,
давньоіндійській, чеській, фінській мовах наявне протиставлення довгих і коротких
голосних. У деяких мовах розрізняють також довгі і короткі приголосні.
У результаті рівномірних коливань голосових зв’язок утворюються тони, або
основні тони. Вони властиві звукам стійкої висоти. Неритмічні коливання, які виникають
унаслідок подолання видихуваним повітрям певних перешкод у мовленнєвому апараті, є
основою утворення шумів. Вони властиві звукам з нестійкою висотою. Чисто тональними
звукам є голосні, чисто шумними – глухі приголосні. Дзвінкі приголосні – це шумно-
тональні звуки, у них шум переважає над голосом. Сонорні приголосні – тонально-шумні
звуки, у них тон переважає над шумом.