Page 15 - 4872

Стосовно кількості мовців, що користуються певною мовою, розбіжності
надзвичайно великі. Є понад 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб. Є також
мови, якими розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей.
Є мови з давньою писемністю (санскрит, грецька, італійська, німецька, болгарська,
українська тощо); молодописемні (киргизька з 1924 p., гагаузька з 1957 p., сомалі з 1973
р., карагаська з 1988 p.). Існують й такі мови, що не мають писемності (мови тубільного
населення Африки, Австралії та Америки; селькупська, карельська, рутульська, енецька,
нганасанська, чулимська, ульчська в Росії; сокотрійська в Ємені, солонська в Монголії;
мегрельська, сванська і бацбійська в Грузії, ягнобська в Таджикистані, талиська в
Азербайджані та ін.).
Різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Поки
що недостатньо вивчені мови автохтонного населення Африки, Австралії та Америки. Не
розшифровані ще пам’ятки нещодавно відкритих (1964 р.) етруської та пунічної мов.
Неоднаковим є й функціональне навантаження мов. Деякі мови виконують лише
функцію розмовно-побутового спілкування (племінні мови Африки, Австралії, Америки,
хіналузька мова в Азербайджані, дунганська в Киргизії, мансійська в російському
Заураллі та ін.). Є мови національні, що обслуговують усі сфери діяльності нації (чеська,
словацька, польська, болгарська, литовська, українська та ін.). Є мови, які обслуговують
декілька націй. Наприклад, німецькою користуються німці, австрійці та швейцарці;
іспанська обслуговує іспанську націю і 20 націй Центральної та Південної Америки. Деякі
мови є мовами міжнаціонального спілкування (російська на території Російської
Федерації). Існують і міжнародні (світові) мови, зокрема англійська, арабська, іспанська,
китайська, французька і російська. Це офіційні робочі мови міжнародних організацій
(ООН, ЮНЕСКО та ін.), конференцій, з’їздів тощо. Їх вивчають у загальноосвітніх і
вищих навчальних закладах різних країн як іноземні мови.

2. Порівняльне вивчення мов
Порівнюючи окремі мови, можна помітити, що між деякими з них є подібність.
Так, зокрема, всі слов’янські мови мають дуже велику кількість спільних слів. Наприклад:
укр. ворона, рос. ворона, серб. врана, болг. врана, польськ. wrona, чеськ. vrana, словацьк.
vrana.
Надзвичайна близькість слов’янських мов навела вчених на думку про спільність їх
походження, тобто вони мали спільного предка – мову-основу, або прамову, яка існувала
до V–VI ст. н.е.
Таким же чином була виявлена близькість німецької та англійської мов. Пор. нім.
Mutter «мама», Vater «батько», Blut «кров», fallen «падати», gut «добрий» і відповідні англ.
mother, father, blood, fall, good.
Багато спільного є в словнику слов’янських і деяких європейських та азійських мов. Пор.:
укр. брат, лит. broterelis, ірл. brathir, гот. bropar, тохар, pracar; укр. ніч, д.-інд. nak(t), лит.
naktis, лат. пох, гот. nahts, нім. nacht, англ. night; укр. м’ясо, гот. mimz, прус. memsd; укр.
око, лит. akis, вірм. akn, лат. oculus; укр. ніс, лит. nosis, нім. nase, англ. nose.
Однак використання словникових подібностей для обґрунтування спорідненості мов і їх
класифікації за ступенем спорідненості не є надійним критерієм. Річ у тому, що слова
легко запозичуються і в такому разі близькість словникового складу є наслідком
контактування мов. Так, скажімо, в японській мові числівники від 1 до 6 такі самі, як у
тибетській. З’ясувалося, що вони запозичені з тибетської мови 1000 років тому, коли
японці мали тісні контакти з Китаєм (тибетська мова поширена в Китаї).
Найдостовірніші дані про спорідненість мов можуть бути отримані при порівнянні
морфем, особливо закінчень. Набір їх невеликий, що пояснюється обмеженістю набору
граматичних значень у всіх мовах світу. Вони є відносно стійкими (з усіх звуків кожної
мови в закінченнях використовується незначна кількість, що полегшує встановлення
відповідників між мовами).