Page 13 - 4872

3. Мова як знакова система
У процесі життєдіяльності люди використовують різні знаки та їх системи.
Прикладами знакових систем є світлофор, дорожні знаки, дванадцятибальна система
оцінювання знань. До знакових систем належить і мова.
Знак – матеріально виражене умовне і довільне позначення чогось. Знаки
створюються й існують тільки в суспільстві. Будь-що може стати знаком, якщо люди про
це домовляться. Для знака характерні такі властивості, як умовність і довільність.
Умовність знака полягає в наявності згоди, домовленості суспільства чи його
частини про інформацію, яку виражає знак. Червоний вогник світлофора означає «стій!»
лише тому, що суспільство наділило його таким змістом. Мові як знаковій системі також
притаманна умовність.
Довільність знака передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв’язку між
предметом і його позначенням, між ідеєю про предмет та звуковим виразником цієї ідеї.
Знак не породжується предметом, а довільно приписується йому. Мовним знакам, зокрема
словам, також характерна довільність. Якби назва речі породжувалася нею, то кожна річ
на світі мала б ту саму назву і не було б різних мов.
Від інших знакових систем мова відрізняється всеосяжністю, універсальністю. Інші
знакові системи мають обмежену сферу дії.
Будь-який знак, зокрема мовний, є двобічною сутністю, яка має змістовий і
формальний аспекти. Зміст знака (план змісту) прийнято ще називати означуваним, а його
форму (план вираження) – означуючим, або експонентом (за визначенням Ю. Маслова).

4. Система мови
У природі й суспільстві існують реалії, які складаються із сукупності елементів, що
певним чином організовані і взаємопов’язані. Кожна з них є системою.
Система – організована множина взаємопов’язаних елементів.
Мова також є системою: вона складається з множини одиниць (фонеми, морфеми,
слова, речення), які організовані за певними правилами. Так, можна сказати гарний
хлопець, мудра дівчина, але не можна сказати гарна хлопець, мудрий дівчина.
Взаємопов’язаність елементів мови виявляється в тому, що між ними встановлюються
певні відношення – залежність, або кореляція.
Елементи за допомогою відношень поєднуються у групи, тобто парадигми. Так,
парадигму утворюють тверді й м’які приголосні, дзвінкі й глухі приголосні, форми
словозміни певного слова, група пов’язаних між собою за значенням слів. Сукупність усіх
похідних від слова батько становить словотвірну парадигму від цього слова. Відношення,
зв’язки між мовними елементами, що входять до складу однієї парадигми, називають
парадигматичними.

5. Структура мови
Кожна система має свою структуру. Структура – це спосіб організації системи, її
внутрішня будова. Так, зокрема, мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову.
Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний,
і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний –
фонему, морфологічний – морфему, лексико-семантичний – лексему (слово),
синтаксичний – речення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються
окремими лінгвістичними науками: фонологічний – фонологією, морфологічний –
морфологією, лексико-семантичний – лексикологією і синтаксичний – синтаксисом.
Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов’язані. Із фонем
будуються морфеми, з морфем – лексеми, з лексем – речення. Отже, мова складається з
чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови.