Page 10 - 4872

Функції мови
Основними функціями мови є комунікативна і мислетворча. Комунікативна
функція мови – функція спілкування. Комунікативну функцію виконує не тільки звукове
мовлення, а й написані чи надруковані тексти. Мислетворча функція мови – функція
формування й формулювання думки. Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні
вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші – функція мислення.
Обидві ці функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, потрібно
мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.
Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від
головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з
комунікативною функцією пов’язані такі конкретні функції: фатична (від гр. phatos
«розказане»), тобто контактоустановлювальна; репрезентативна (від фр. representation
«представництво») — функція позначення світу речей; емотивна – функція вираження
почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio «вираження») – функція самовираження,
створення образу мовця, автора; волюнтативна (від лат. voluntas «воля») – функція
волевиявлення; прагматична (від гр. pragma «дія») – функція, що вказує на ставлення
мовця до висловленого; естетична (від гр. aisthetikos «такий, що стосується чуттєвого
сприйняття») – функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна
(від гр. meta «після, за, між»; у сучасній термінології вживається для позначення таких
систем, які використовують для дослідження чи опису інших систем) – функція
використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова
фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо). Із мислетворчою функцією пов’язані когнітивна
(від лат. cognitus «знання, пізнання»), або гносеологічна (від гр. gnosis «знання,
пізнання»), тобто пізнавальна, й акумулятивна (від лат. accumulatio «нагромадження»)
функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує
(акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх
поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено результати
розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ.
Мова навіть часто підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад,
засвідчують усталені мовні звороти – фразеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім
раз відмір, один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що
значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих помилок. Деякі
часткові функції, наприклад, інформативна, або референтна (від лат. referens «такий, що
повідомляє»), пов’язані з обома головними. Інформація спершу осмислюється
(формується і формулюється), а відтак передається.
Функції мови не можна сплутувати з функціями мовних одиниць (фонем, морфем,
лексем, речень).

2. Мова і суспільство. Мова і мислення. Мова і мовлення
Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв’язку із
суспільством. Цей зв’язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається
суспільством, з іншого – без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім
мови, й інші явища – наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова
виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку
сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні
класи, релігія – окремі групи людей, то мова – всі сфери соціуму як функціонального
організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства.
Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова,
професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності
населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень
загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також