Page 71 - 4853

Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. На
його думку, театр – завжди творчість, «створена» реальність, яка відрізняється від
правди життя. В сучасному світові, на думку Брехта, недостатньо лише природної
поведінки героїв за певних обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення
дійсності не повинне обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не
можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому не випадково автор вдається до
міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми дозволяли
«подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей».
Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати
традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабули)
з відокремленим рефлексуючим началом. У своїх драмах Брехт часто
використовував запозичені сюжети. Розуміючи загальний плин подій та їхню
розв'язку, глядач природно переключав увагу з розвитку сюжету на його
авторську обробку, з того, про що йдеться, на те, як подається знайомий зміст,
тобто знову ж таки – з дії на розповідь.
Епічна модель театру, яка виникла в перші півтора десятиліття після Першої
світової війни, «виділялася своїм чітко реферуючим, оповідним характером і до
того ж використовувала хори та проекції, які коментували дію». Пізніше Брехт
використає ці прийоми у постановках свого театру, значно розширивши й
поглибивши їх. Він створив новий тип драми, який відрізнявся від
аристотелівського тим, що перетворював показ дії на розповідь про неї; руйнував
ілюзію життєподібності того, що відбувалося на сцені; був націлений на
активізацію інтелекту глядача. Сюжети та персонажі «епічних драм», часто
запозичені з інших літературних джерел і докорінно перероблені, мали
здебільшого алегоричний характер.
Брехт користується сюжетами, заздалегідь відомими глядачеві, щоб ефект
цікавості й переживання були відсутні. Він переробляв спадщину театрів
античного, середньовічного, східного, китайського, кабукі, алегорії, містерії,
театрів умовних, де костюми й схема рухів не змінюються століттями. Ідеї Брехта
обробляються й розробляються ним самим, він пише величезні передмови до
своїх п’єс. Його драматургія надзвичайно актуальна в усіх планах. За кожною
п'єсою стоїть конкретна проблема конкретного часу. Ця злободенність сягає
минулого і глядач починає розуміти, що це проекція певної великої важливої ідеї
для людини ХХ століття взагалі. Чим більша історична перспектива, тим більш
умовними ставали п'єси німецького драматурга.
Брехт вважав, що драматичний твір потрібно писати і ставити так, щоб
глядач постійно пам'ятав, що він перебуває в театрі, що перед ним сцена, а на ній
актори. З цією метою режисер зменшує кількість декорацій до мінімуму, а
костюми набули умовного характеру. Драматург наголошував і на необхідності
критичного ставлення актора до того, що відбувається в п'єсі на сцені. У зв'язку з
цим Брехт стверджував, що «сучасний світ може бути змальований лише тоді,
коли він уявляється як світ, котрий можна змінити».
Особливе місце в драматургії Брехта займала музика. Вона була не лише
супроводом, фоном дії, а брала активну участь у її творенні. Драматург
використовував «зонги» (пісні), які можуть пояснювати дію на сцені, оцінювати

71