Page 67 - 4853

Відповідно до цього принципу актори, зберігаючи психологічну вірогідність
того що відбувається, начебто не помічають залу з глядачами — вийнятої четвертої
стіни. Система Станіславського відіграла величезну роль у мистецтві XX ст.,
затвердивши на сцені реалістичний метод зображення дійсності. Але в ситуації
«червоних тридцятих» необхідний був новий тип театру, новий тип актора і новий
тип глядача. Ламаючи принцип «четвертої стіни», Брехт нібито поєднував залу з
глядачами і сцену в єдине ціле з метою спілкування. У німецького драматурга було
відсутнє класичне протиставлення: сцена – магічна реальність мистецтва, зал –
реальність життя. Актори виходили з глядацького залу, сама сценічна дія начебто
виходила до глядачів у зал.
Брехтівський театр створює й новий тип актора. Якщо вимога театру
«психологічного» було необхідне перевтілення актора у ролі, то Брехт ламає й
«магію образу». Сама гра ґрунтується тепер на принципі «одивнення»: погляд на
персонаж з зсередини, з боку. Відбувається свого роду «вхід» і «вихід» актора у
роль і з ролі.
У брехтівських спектаклях величезну роль відіграють «зонги» — уставні
пісні, – гротеск, плакатність, прямі звертання до залу, яскраве світло в залі.
Підкреслюється умовність того, що відбувається на сцені. У цьому розкривається
ще одне значення поняття «одивнення» – це сума художніх засобів, за допомогою
яких актор може піднятися «над роллю», щоб розповісти про свого персонажа
глядачеві, а не просто відтворити його на сцені. У брехтівському театрі акторська
гра особлива, вона розповідає і про персонажів, і про події загалом. Це гра
одночасно відтворююча й оцінююча, психологічно достовірна й умовна.
Отже, епічний театр бере за основу принцип: вийти з конкретної даності,
зламати «магію, гіпноз сьогодення», побачити ситуацію сьогодення «одивненно»,
як відносну, у процесі руху інших ситуацій і розповісти про це засобами театру.
Тобто показ у грі, об'єктивне значення і зміст цих ситуацій. Задача
брехтівського театру – допомогти глядачеві правильно оцінити те, що
зображають актори, проаналізувати ці ситуації. Тому театр Брехта
називають аналітичним (він впливає на розум) і дидактичним (повчальним).
Система брехтівського театру була породжена потребою відобразити новий
світогляд, новий філософсько-історичний тип мислення. Брехт-марксист, і
прихильність до філософії марксизму він декларує принципами свого «епічного»
театру. Він вчить історизму мислення, прагне показати окремі людські долі у
взаємозв'язку з об'єктивним історичним процесом. У цьому змістовний зміст його
«епічного» театру.
На прикладі брехтівського театру можна ще раз переконатися, що реалізм XX
ст. – явище, яке не зводиться лише до однозначно побутової правдоподібності.
Поетика брехтівського театру — це одна з вершин критичного реалізму XX ст.,
який звертається до умовності, притчі, метафори. Брехтівський театр і є театром
сценічної метафори.

Питання для самоконтролю
1. В чому полягає традиційність театрального жанру?
2. Чому 30-ті роки в Німеччині називають «червоними»?

67