Page 66 - 4853

Саме слово «епічний» несе в собі кілька змістів: по-перше, епос — це
зображення великомасштабних історичних подій, по-друге, це погляд зі сторони, з
перспективи часу на певні історичні події, по-третє, «епічний» означає
«оповідальний».
При зіставленні «аристотелівського» та «епічного» театральних принципів і
розкривається це потрійне значення брехтівського терміну.
Отже, перше: якщо в «аристотелівському» театрі на сцені відтворювалася
конкретна, життєво достовірна ситуація, то Брехт поставив собі за мету вийти за
межі, розсунути рамки ситуації, побачити процес історії загалом, тобто побачити
події в їхньому історичному масштабі. «Брехта певна ситуація цікавить як
частковий прояв загальних історичних закономірностей. Його п'єси – ланцюг
епізодів. Людина в його п'єсах проходить через низку ситуацій, і в кожній своя
спокуса. А всі разом вони ведуть до заключного повчання. Зміна ситуацій виявляє
їхню відносність, швидкоплинність і за ними проступає певний загальний зв'язок»
(Б. І. Зингерман). Для такого розуміння проблеми необхідна певна дистанція,
погляд із перспективи.
Другий кардинальний момент відмінності брехтівського театру від театру
традиційного – відсторонений погляд на те, що відбувається. Основа основ
брехтівського театру – це концепція «одивнення» (від «диво», «дивний»). Термін
рос. «остранение» (від рос. «странный») був введений у літературний дискурс ХХ ст.
російським письменником Шкловським.
Основним відкриттям Бертольда Брехта був «ефект одивнення»
(Verfremdungseffekt, V-ефект). Цей ефект драматург спостерігав у творчості
Ч. Чапліна й німецького коміка К. Валентині, в повсякденні, в практиці деяких
театральних культур, особливо китайської та індійської. «Одивнення» – це
руйнування звичних, закріплених у свідомості людей уявлень про навколишні
явища. Брехт наполягає на тому, щоб зламати «магію ситуації»,
звільнити свідомість від загальноприйнятої догми. Одивнення
необхідне для того, щоб зірвати полог звичності й буденності з добре відомого
предмета, показати його з незвичного, несподіваного боку, щоб змусити не тільки
дивитися на цей предмет, а побачити його, змусити замислитися над ним. Брехт
«одивнює» предмет, не руйнуючи його органічних властивостей, не нав’язуючи
якостей йому не притаманних і не властивих. Одивнити, за Брехтом, означає
«позбавити подію чи характер усього очевидного, знайомого, зрозумілого і
пробудити, відтак, здивування та зацікавленість». Принцип V-ефект ще й в тому,
щоб спонукати глядача до критики певних суспільних явищ, викликати його на
діалог. За Брехтом, конфлікт між новим і старим повинен розгортатися в самому
персонажі п’єси, між двома головними антагоністами, в групах, між сценою і
глядацьким загалом, і, нарешті, в самій публіці. Події реального життя
зображуються так, що виявляються їхні причинні зв’язки, а це викликає у глядачів
зацікавленість.
Для того, щоб утілити свою концепцію на сцені, Брехт реформує всю
театральну систему. Він ламає «принцип четвертої стіни», один з головних
принципів театральної системи К. С. Станіславський, як основного принципу
«психологічного» театру.

66