Page 72 - 4853

їх, сприяти виробленню критичних суджень у публіки; або репрезентувати думки
автора, що безпосередньо не пов’язані з розвитком сюжету. В «епічному театрі»
Брехта змінюється художня організація п'єс. Фабула, історія дійових осіб
перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами тощо.
Наріжним каменем свого мистецтва Брехт вважав ідею впливу на розум, а
не на серце глядача, як це було в традиційному театрі. Саме з цією метою він
вводить до п'єси зонги, пісні-монологи героя або автора-оповідача. Їхня функція
— пряме звернення до глядача. При цьому здебільшого такі пісні не
зумовлюються обставинами дії. Герой через їхню визначальну роль у розкритті
художньої думки перетворюється на рупор ідей автора та підсумовує події,
розмірковує над їхнім смислом, зрештою, свої думки передає глядачеві.
Наприклад, у «Добрій людині з Сизуану» в першій дії звучить «Пісня про дим»,
яку співає дідусь. «Пісня» не пов’язана безпосередньо з перебігом подій, так само
як і пісня Шен Де «Про немічність богів та добрих людей» у четвертій дії, але
маленькі заспівки, якими переривається дія, або якими вона закінчується,
пояснюють чи поглиблюють зміст подій, що відбуваються на сцені. «Кавказьке
крейдяне коло» побудоване як епос: провідна роль тут належить співцеві, який
розповідає глядачеві про дію, пояснює її. Зонги покликані зруйнувати
гіпнотичний вплив театру на глядача, не допустити створення сценічних ілюзій.
Ще один яскравий брехтівський прийом – цитування. Два плани
накладаються один на одний: епічний план (розповідь і коментар біля рампи) та
драматичний план (дія та діалог). Ці два плани протирічать один одному, завдяки
чому й створюється V-ефект. Для створення цього ефекту Брехт широко
використовує параболу та притчу, поєднує відверту фантастику і реальну
дійсність (що аж ніяк не шкодить реалізмові його творів, оскільки витоки його
реалізму лежать у народній традиції, з усіма її міфологічними елементами),
глибокий драматизм сцен поєднується з тверезим викладом мотивів діянь героїв.
Брехт все життя боровся з протиріччями у практиці й теорії, можна сказати,
що він все життя самовдосконалювався. Він постійно оновлював і поглиблював
своє мистецтво, розвиваючи й уточнюючи свою теорію «епічного театру».
Драматург створив схему, яка б демонструвала особливості його театру у
порівнянні з психологічним театром. Пізніше, спостерігаючи як вузько або надто
категорично трактують цю схему режисери і критики, він допрацював і уточнив її.

«Театр нової епохи відкрився того вечора, коли в зруйнованому Берліні на сцену
викотився фургон Кураж», -- саме так критика сприйняла появу тепер уже найвідомішої
п’єси драматурга – «Матінка Кураж та її діти».
П’єса «Матінка Кураж та її діти» обрана для аналізу не лише через те, що
становить собою один з найвідоміших і найпопулярніших драматичних творів
Б. Брехта, а насамперед тому, що її текст є справжнім взірцем брехтівського
драматично-епічного мовлення.
Драма – унікальна літературна форма, що призначена не для читання, а для
втілення її в живе дійство на сцені. І тоді п'єса дає можливість глядачеві за порівняно
короткий час осмислити суспільні або побутові реалії, відчути себе не тільки свідком

72