Page 73 - 4853

подій, а їх безпосереднім учасником. (Хоча все це можливо і за умови уважного,
читання). Переконаємося в цьому на прикладі п'єси Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти».
За жанром – це історико-алегорична драма. В ній автор проводить ідею
відповідальності кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю
всього людства. Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її
ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється
від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову
повертається до залишеної теми і дає їй філософсько-епічну оцінку).
Отже, п'єса-парабола має два плани. Перший – роздуми Брехта про сучасну
дійсність. З цього боку п'єса «Матінка Кураж...» – застереження, вона звертається
не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить
другий параболічний план – блукання маркітантки Кураж у роки Тридцятилітньої
війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п'єси – несумісність материнства
(ширше — життя, щастя) з війною і насильством.
У п'єсі можна виділити такі риси епічного театру:
– викладення змісту на початку кожної картини;
– запровадження зонгів, які коментують дію;
– широке використання розповіді (наприклад, третя картина — торг за
життя Швейцарська);
– монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без їхнього злиття, що
спричинює потік асоціацій у глядача;
– параболічність;
– ефект «одивнення».
Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу на небезпеку егоїзму,
згубність інертності людей. Він писав: «Завдання автора п'єси в тому, щоб
примусити прозріти матінку Кураж...» Авторові потрібно, щоб глядач прозрів.
Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у
Німеччині 30-х років XX ст. Так, трактування образу могло б замаскувати
небезпеку «звичайного фашизму», проти якого насамперед і спрямована п'єса. На
думку Брехта, глядачі мали дійти висновку, що сучасне їм суспільство забезпечує
успіх лише підлості, а доброчесність приречена на загибель. Письменник
розглядав своє мистецтво як «бойове», що силою прозріння та оцінок може
протистояти жорстокому світові. Але «бій» він розумів по-своєму — це боротьба
за душу людини, за правду, за «прекрасні паростки добра», які є в кожному.
Драматург бачив своє завдання в тому, щоб пробудити свідомість глядача й
змусити його замислитись над «клятими питаннями епохи». «Від літератури – до
дії!» – таке гасло висунув автор епічного театру, сподіваючись на щасливе
завершення своїх п'єс у житті. Сам Б. Брехт так пояснює сутність своєї п'єси у
своїй статті «Матінка Кураж у двох інтерпретаціях» (1951): «За звичайного
методу гри, яка передбачає вживання глядача в головний образ, публіка, за
численними свідченнями, переживає насолоду особливого типу: вона радіє
тріумфу непоборної, життєво сильної особистості, яка перенесла всі воєнні
злидні. Активна участь матінки Кураж у війні не береться до уваги, війна для неї
– джерело існування і, можливо, єдине джерело…».

73