Page 70 - 4853

універсальні ситуації, в яких людина виступає просто людиною, людиною, якою
вона була і є протягом різних епох. Наочно демонструється думка, що можуть
змінитися обставини й оточення, але не людина. Дія переноситься в різні часи, в
різні ситуації й до різних персонажів, автор протиставляє й зіставляє різні події.
Наприклад, у «Кавказькому крейдяному колі» порівнюються події на умовному
радянському Кавказі після Другої світової війни та на умовному Кавказі часів
древніх князів, але вони об’єднані спільною ідеєю: «Все на світі має належити
Тому, кому це потрібно».
Міста, країни, де відбуваються події у п’єсах Брехта, – умовні, вони не
прив’язують глядача до місця подій. Цей прийом дозволяє досить легко
абстрагуватися й провести паралелі з реаліями, які особисто йому, глядачеві,
знайомі значно краще, ніж вони зображені на сцені. Так само умовні в театрі
Брехта і декорації.
У брехтівському театрі використовується шекспірівський принцип
побудови декорацій – сувора обмеженість і їх доцільність. Як і в «Глобусі»
використовувалися написи і фрагменти декорацій замість цілого ансамблю.
Головна мета такого мінімалізму полягала в тому, щоби не відволікати глядача від
перебігу основної колізії, а допомагати втіленню головної ідеї. Декорації повинні
бути доцільними, а не надмірними.
V-ефект втілювався й через жести героїв, що надавали глядачеві
інформацію, яка не збігалася з репліками. Наприклад, на виставі «Матінки Кураж
та її дітей» у «Берлінському ансамблі» Матінка Кураж у кінці шостої картини
проклинає війну, яка відібрала в неї сина, проклинає вперше і востаннє, а її руки в
цей час по-діловому, професійно й прискіпливо перебирають крам, що принесла з
міста донька Катрін і заради якого їй довелося ризикувати життям і понівечити
обличчя. Звичайно така сцена повинна викликати потрясіння й роздуми над
трагічною долею людини, яка попри всі жорстокі уроки життя залишається
сліпою і глухою.
Прийом «одивнення» у Брехта – принцип філософського пізнання світу,
мета якого – викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених
подій. Письменник вважав, що драматургія, театр покликані впливати передусім
не на почуття, а на інтелект людини («глядач повинен не співпереживати, а
сперечатися»), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та
узагальнення, які випливають з них.
Теорія «епічного театру» була узагальнена Брехтом у деяких
запропонованих ним зіставленнях:
ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена «втілює» дію, залучає глядача до подій, виснажує його активність,
збуджує емоції, переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій
та змушує співпереживати, збуджує інтерес до розв'язки, звертається до почуттів.
ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача,
стимулює його активність, змушує приймати рішення, показує глядачеві інше
оточення, протиставляє його обставинам та змушує вивчати, збуджує інтерес до
розвитку подій, звертається до розуму.

70