Page 65 - 4853

За задумом Брехта, «епічний театр» мав формувати новий тип глядача.
Якщо класична драма, яка теоретично була обґрунтована Аристотелем, навіювала
глядачеві певні емоційні стани й, зокрема, проводила його через «катарсис», то
брехтівська п'єса була спрямована не на почуття публіки, а на її інтелект. Глядач
«епічного театру» повинен тверезо, без емоційних спалахів аналізувати те, що
відбувається на сцені. Переживати катарсис, за Брехтом, – означає марно
витрачати почуття на «театральну ілюзію» й прямо в залі «очищуватися» від
страждань, спричинених спогляданням драм людського життя.
Мета театру XX ст., у розумінні драматурга, полягала в іншому – допомогти
глядачеві побачити соціальне коріння відтвореного на сцені конфлікту, спонукати
його шукати засоби удосконалення законів суспільного життя, збуджувати
прагнення втручатися у дійсність. У низці п'єс Брехт справді уникнув ефекту
катарсису. При цьому він з неперевершеною майстерністю створював на сцені
таку напруженість, що не поступалася силою «драмі пристрастей» Шекспіра чи
Шиллера.
Потреба чіткого й об'єктивного розуміння того, що відбувається в світі,
диктувалася всією суспільно-соціальною ситуацією, що склалася в 30-і роки XX ст. У
1929 році світова економічна криза негативно вплинула не тільки на економічне
життя Європи, але й на її духовне життя. Скінчилося і «століття джазу», і доба
«загубленого покоління», відійшов до кінця 20-х років бум, пов'язаний з модернізмом.
Тридцяті роки висунули нові проблеми, пов'язані насамперед із пошуком свого
соціального й духовного місця у житті. У 1933 році до влади в Німеччині прийшли
фашисти. У 1936 році в Іспанії спалахнув фашистський заколот, почалася війна між
республіканцями і франкістами, що сколихнула увесь світ. Саме в цей час
відбувається посилення публіцистичності художніх творів, письменники відкрито
виступають проти фашизму, проти світової війни, яка готувалася, проти політики
нейтралітету. Необхідність прийняти певну політичну позиції стало нагальною
потребою часу. У цей період не тільки посилюється політична та громадянська
активність письменників, але й відбувається об'єднання сил у антифашистській
боротьбі. Перший З'їзд радянських письменників (1934), Міжнародний конгрес
письменників на захист культури в Парижі (1935), Другий Міжнародний конгрес
відбувався, можна сказати, на полі бою – в Іспанії в 1937 році. Ці бурхливі суспільні
події знайшли своє відображення в творах письменників-реалістів 30-х років. Не
випадково ці роки називаються у літературі «червоними тридцятими». Саме в цей
період і формується театральна система Брехта. У 30-і роки в еміграції, куди Брехт
змушений був виїхати, рятуючись від фашистського терору, ним були створені кращі
твори: «Страх і розпач третьої імперії» (1935-1938), «Добра людина із Сезуана» (1938-
1940), «Матінка Кураж і її діти» (1939), дещо пізніше – «Кар'єра Артура Уі» (1941),
«Життя Галілея» (перша редакція п'єси була створена в 1938 році під враженням від
звістки про те, що німецькі фізики розщепили атом урану, друга – у 1947 році після
вибуху атомної бомби над Хіросімою).
Театр Брехта інтелектуальний, він звертається не стільки до почуття глядача,
скільки до його розуму. Зміст театрального новаторства Брехта розкривається в
зіставленні із традиційним театром, який сам драматург називав «аристотелівським».

65