Page 63 - 4853

несе свою ідеологію. Ідеологія – комплекс ідей, що презентують різні цінності,
вона може бути християнською, мусульманською, філософською, побутовою
тощо. Автор може не замислюватися, не зосереджуватися на цьому, але діє він
завжди в межах певної ідеології. Мистецтво – частина ідеологічної боротьби.
Зрозуміло, що у 30-і роки ХХ століття ідеологізація мистецтва поширюється: всі
усвідомлюють, що попереду на людство чекає війна, світ розколюється на
протиборчі блоки.
Свідоме ставлення до ідеології, закладеної в художньому творі, знаходить
багато прихильників, таких як Бертольд Брехт, який розробив всеосяжну
ідеологічно спрямовану концепцію театру і нову драматургічну теорію. Загалом
спочатку Брехт діяв в одному напрямі з рухом експресіоністів.
Експресіонізм – напрям в літературі та мистецтві, один з найважливіших
проявів європейського авангардизму, мав помітний вплив на подальший розвиток
багатьох видів мистецтва. Його відмінність від інших напрямків була очевидною:
імажиністи займалися образом, імпресіоністи – враженням, експресіоністи –
вираженням, кінцевим «вираженням враження». У художників експресіонізму –
специфічна графіка, у літературі – структура образів у художньому тексті.
Б. Брехт спочатку був близький до імпресіоністскіх методів. Його балада
«Легенда про мертвого солдата» та низка інших творів сповнені несподіваними
зіставленнями, несподіваними сторонами імпресіоністського ґатунку.
Імпресіоністи в Німеччині були ледь не першим угрупованням, що
виступило проти війни, підтримувало революцію, республіку. Брехт розсуває
рамки імпресіонізму й створює свою власну естетичну концепцію. На початку 20-
х років він працює як режисер у своєму рідному місті, потім перебирається в
Берлін. В цей час він формується як драматург, оточує себе митцями з подібними
інтересами. Саме в цей час складається теорія театру Бертольда Брехта.
Драматург пише маніфест нового розуміння драматичного мистецтва («Про не
аристотелевську драму»).
Батьком поетики драматургії до ХХ століття залишався Аристотель,
визначивший правила й принципи, за якими будувалися трагедія, комедія, драма.
У класицизмі аристотелівські театральні принципи доходили майже до абсурду.
Відповідно до Аристотеля, мистецтво — це наслідування природі (мімесис),
мета якого — привести глядача до катарсису (очищення стражданням). Катарсис –
перший і головний принцип трагедії, ефект очищення душі живої людини-глядача
в процесі споглядання й співпереживання чужим трагедіям і проблемам. Цікавість
рухає людськими емоціями. Коли глядач спостерігає чужу драму, він переживає
певні емоції, його душа вражена людськими стражданнями. Театр – це
споглядання гріхів інших людей. Для того, щоб наслідування було правдивим,
істинним, а співпереживання глядача щирим, необхідне своєрідне «вживання» в ту
ситуацію, яка зображується на сцені. Коли людина залишає театр, вона
«очищується» стає кращою. Саме на цьому принципі вибудовується антична
трагедія, а згодом виник театр психологічний, або театр-«переживання».
Раціональне ХІХ століття творить ілюзії правдоподібності. На цей принцип
катарсизму обрушується Брехт, коли говорить про неаристотелівську точку зору.
Згідно з поглядами Брехта, ілюзія співпереживання шкідлива, тому не потрібна

63