Page 62 - 4853

5. Характер реалізму брехтівського театру.

Мистецтво XX ст. значною мірою є мистецтвом модернізму. Дослідники
відзначали особливу зацікавленість його представників до створення нових форм,
демонстративно протиставлених гармонійним формам класичного мистецтва, а
також акцентували увагу на суб'єктивності модерністського світосприйняття.
Модерністи завжди наголошували на тому, що в сучасному світобаченні
театр відіграє особливу роль серед інших видів мистецтва. Так, француз Ж. Лакан,
ідеолог модернізму, вважав, що неврози, психози та інші душевні відхилення
спричиняються театральними ефектами людського «Я». Оскільки будь-яка
людина перебуває в пошуку власного «Я», вона неминуче включається у гру,
сутність якої полягає в багатоваріативному програванні свого життя в різних
образах.
Теорія Ж. Лакана була надзвичайно популярна і стала основою діяльності
багатьох режисерів-модерністів Англії, Франції, Росії, Німеччини, які шукали й
відстоювали ідеї радикального перетворення сценічного мистецтва. Так з'явилися
ідеї «трагедійного театру», «театру соціальної маски», «театру жорстокості»,
«театру абсурду», «епічного театру».
Пошуки, якими позначився розвиток театру на початку ХХ століття, мали
дещо лихоманковий та строкатий характер, адже за досить короткий час
змінилися або існували поряд натуралістичний, символістичний, епічний,
революційний, психологічний та ін. напрямки театрального мистецтва.
Різноманітність мистецьких орієнтирів театру цього періоду чітко не
усвідомлювалася тогочасними учасниками театрального процесу. Аналізуючи
театральний досвід, наприклад, експресіоністів можна стверджувати, що вони не
стільки намагалися оцінювати своїх героїв, скільки стати ними. Безперечно, ця
певна умовність реалізувалася повноцінніше в жанрах живопису, літературі,
музиці. Щодо колективних видів – театру і кіно, – тут існує значно складніша
ланка творчих зв’язків: драматург – режисер – актор – глядач.
Особливе місце в історії експресіоністичного театру належить Б. Брехту,
який намагався поєднати театральну теорію з практикою .
Видатний німецький драматург Бертольд Брехт у ХХ ст. став засновником
нового типу театру, який він назвав театром «епічним». Брехт висунув тезу: тільки
нова мета театру народжує нові засоби. Цією новою метою брехтівського
мистецтва стає педагогіка. Мистецтво, за Брехтом, повинне будити думку,
виховувати активне ставлення до життя, тобто виховувати розуміння об'єктивних
законів поступального історичного руху й здатність до об'єктивно-історичного
аналізу явищ дійсності.
«Епічна драма» порушувала важливі суспільно-політичні проблеми,
аналізувала їх під кутом марксистських ідей і мала вирішувати певні повчальні й
виховні завдання щодо глядача. Це визначило її ідеологічний ґатунок. У
Бертольда Брехта все побудовано як театр у театрі. Після першої світової війни

приходить усвідомлення того, що мистецтво завжди є ідеологічно навантаженим.
Якщо герої на початку ХХ століття говорили про вищу виховну місію, то в 30-і –
про те, що людина поза суспільством існувати не може. Будь-який твір мистецтва

62