Page 38 - 4853

культурної людини». Це Шопенгауер пов'язував блаженство любові зі смертю і
закликав шукати блаженство й задоволення десь на межі смерті, в її межах. Ніцше
і Шопенгауер постають у новелі як глашатаї особистості, що не відбулася. Любов
Ашенбаха породжує в ньому дивні втішні сни і марення. В цих мареннях Манн
віртуозно відтворює хвору логіку естетики Шопенгауера й метафізику мистецтва
Ніцше. Еротика спочатку брехливо набуває вигляду творчого ентузіазму, чистого
горіння. Т. Манн дає справді геніальний контраст у новелі. Ашенбах піддається
слабкості, залишається у Венеції, розуміє, що «від'їзд для нього важкий через
Тадзіо». І, коли він відкинув для себе будь-яку можливість зцілення, сни дають
брехливу радість. Він творить у присутності Тадзіо, він бачить в ньому свого
доброго генія. Любов природно переплавляється в мистецтво, вона виключно
чиста і піднесена. Це ранок мистецтва, античний ступінь, коли еротичне джерело
його ще відчувається. Краса Тадзіо впливала на стиль Ашенбаха, «примушувала
його слідувати за лініями цього тіла». Ми бачимо, що ілюзії та марення призвели
до фатальної помилки для Ашенбаха – перші сторінки естетики Ніцше і
Шопенгауера. Вони дають радість гинучому. Але тільки тому, що він не знає
інших сторінок. А наступні сторінки цієї естетики говорять, що платонічний
період закінчується, мистецтво обов'язково стикається зі своїм джерелом –
вакханалією, і приводить людину до хаосу та стихій. Але Т. Манн показує
об'єктивно цю нібито щасливу вакханалію: марення Ашенбаха, концепції Ніцше і
Шопенгауера мають відношення лише до видимості мистецтва, до «гри в бісер».
Ці писання також далекі від справжнього мистецтва. Ніцшеанський хаос
зображений в новелі епідемією холери, трупами на берегах каналів, старечою
хіттю, загибеллю культури та моральності. Цей хаос – і прямий злочин,
викликаний корисливими, вузько класовими інтересами венеціанських властей:
«Страх перед збитками, страх повного руйнування, що загрожув у разі паніки
готелям, торговим підприємствам, всій різноманітній туристській промисловості,
виявилися сильнішими за правдолюбство». Конкретною соціальною формою
цього хаосу в XX столітті стало злочинне власництво, порядки капіталістичного
світу. В маленькій новелі Т. Манн зумів показати всі сторони розкладання,
зв'язати в єдиний вузол проблеми естетичні, психологічні, біологічні й соціальні.
Тому й виблискує образна система повісті таким багатством фарб, тому
розкриваються в кожній деталі так багато аспектів. Історія Ашенбаха звучить у
Т. Манна трагічно, але іноді письменник допускає і комічні інтонації. Так,
Ашенбах, який гордився тонким смаком, у дні свого падіння знаходить раптом
задоволення у «вульгарних звуках і вульгарно-млосній мелодії», бо натуралізм
веде до деградації смаку.
У венеціанській новелі Т. Манн розкрив всі значення юнацької емоційної
стихії, що так важливі для формування людини. В юності для Т. Манна закладені
всі можливості органічного й гармонійного зростання особистості, вона відчуває в
собі джерело краси й любові, в ній зріє подяка до справедливо прихильного світу
(адже юність люблять без заслуг), в ній зріє добродушність, відповідальність,
бажання бути гідним виданого авансу. Мова Т. Манна – мова самої природи, яка
природно ростить у коханому хлопцеві благородного чоловіка.

38