Page 33 - 4853

одна одну. Велич Т. Манна-новеліста полягає в тому, що цей потрійний,
відображений міраж Ашенбаха він накладає на яскраве полотно абсолютно
іншого прозріння й бачення світу, на привабливу реальність справжньої краси
життя. Міражі в новелі Т. Манна – це суб'єктивне сприйняття світу на кшталт
філософії Ніцше і Шопенгауера. Саме в цій новелі письменник доводить, якими
чужорідними для нього можуть бути їх теорії.
Картина світу самого Т. Манна, яка визначає поетику його творів і
структуру його методу, нічого спільного не має із світом «очима Ашенбаха».
Картина світу Манна – результат класичної традиції німецької та світової
культури. Мудрість новели, прозріння в ній істинних тенденцій життя – плід
бюргерської, інтелігентської культури Німеччини, гетевська традиція в оцінці
світу. І ширше – концентрація, фокус творчих філософських віянь ганзейської
культури й венеціанського мистецтва, півночі та півдня Європи, західної та
східної гуманістичних традицій.
В добу публікації новели найпроникливіші критики вже відчули, що
бачення світу Т. Манна і панорама Венеції не збігаються з досить поширеною на
початку століття позитивістською концепцією життя. Саме з точки зору цієї
концепції, коли скепсис, песимізм, страждання мислячої особистості вважалося
«хорошим тоном», ознакою мудрості, новелу презирливо називали «любекським
марципаном», «солодким і приторним виробом». Т. Манн в своїй програмній
статті про бюргерство й інтелігентність «Любек як форма духовного життя»
іронічно висловлює подяку критиці й приймає цю характеристику новели. Він
вважає її вдалою, бо «марципан» означає для нього «хліб святого Марка – патрона
Венеції». Отже, новела, на думку Манна, духовна їжа заповідана венеціанською
культурою Ренесансу. В цій культурі багато спільного з відродженими
традиціями ганзейських міст і Любека – батьківщини Т. Манна. Образи Венеції та
Любека зливаються у свідомості письменника як символи класичного розквіту
ренесансної європейської культури. Проти сучасного декадансу направлений не
тільки союз Венеції і Любека, Півдня і Півночі, але й союз Сходу і Заходу.
Венеція овіяна для письменника «мареннями Сходу». В кращих і вищих своїх
прозріннях культури Заходу і Сходу немов збігаються, синтезуються в новій
досконалості та протистоять неспроможності декадентських концепцій думки
митця, творчість, мистецтво.
«Смерть у Венеції» – абсолютно оригінальний твір. Метод Т. Манна
відрізняється тут перш за все складністю та адекватністю життя. Спочатку життя
в новелі – це світ очима Ашенбаха і, що важливо для Манна, очима його
шанувальників, світ очима декадентської Європи. Композиція новели –
розсіювання цієї брехливої химери, «вихід через лаштунки» справжньої картини
світу. Різні варіанти сприйняття світу переплітаються в новелі й створюють
складну художню тканину. Для розуміння новели треба ретельно відділити ілюзії
Ашенбаха, концепції пантеїзму й позитивізму, а також міражі у дусі Шопенгауера
і Ніцше від поглядів Т. Манна.
Вже на початку новели не збігаються погляд Ашенбаха на себе й оцінка
його Т. Манном. У власних очах Ашенбах – уособлення справжньої художньої
натури. Проте Т. Манн відразу характеризує «творчість» героя іронічним

33