Page 34 - 4853

терміном «продукуючий механізм». Образ поєднується з авторським коментарем.
Це важливий прийом новели. Для Т. Манна творчість – це не тільки «розчинення»
в персонажах, це самовираження, інтелектуальний коментар.
Проза Т. Манна розвивається в тому ж напрямі, що й «епічний театр»
Б. Брехта. Коментар автора відразу показує нам збитковість Ашенбаха. Ашенбах
не творить, а виготовляє щось механічне. Так проявляється маннівська оцінка
споглядального мистецтва: як спрощення процесу творчості. Т. Манн бачить в
Ашенбахові всі аспекти пантеїзму, абсолютного споглядання, абсолютної істини:
«його фантазія утілювала в єдиний образ всі чудеса і всі жахи строкатої нашої
землі, бо прагнула їх відрекомендувати собі всі разом». Як головний мотив
письменник виділяє в творчості Ашенбаха покірність долі, підлеглість зовнішній
силі. Роман про життя Фрідріха Прусського привертав Ашенбаха як апологія
«скованого» життя, як апофеоз повного розчинення індивідуальності в армії, як
патологічна похітливість підлеглості, яку цінив у солдатів цей король. Т. Манн в
ранніх захопленнях сам хотів написати роман про Фрідріха, в новелі ж він
доручає це своєму духовному антиподові – Ашенбаху.
Викриття внутрішньої механічності творчості Ашенбаха – одне з головних
завдань письменника. Манн коментує: «Не можна сказати, що він писав погано». І
дійсно, ті, кого представляє Ашенбах, пишуть непогано. Але їх творінням «бракує
того полум'яного й радісного духу, який складає щастя читаючого світу». Світові
у творчості Ашенбаха не вистачало радості, тому що спотворена особистість
митця, його почуття, які «мстять за себе», відмовляючись окриляти й живити його
мистецтво. Стає зрозумілим, як точно відображають одна одну в книгах
Ашенбаха безрадісна особистість і безрадісний для неї світ. «Радість та вогняний
дух» у мистецтві з'являється тоді, коли творить обдарована особистість, яка
розуміє справжню красу світу. Це завжди результат повного, неспотвореного
розвитку. І, більше того, результат філософського осмислення зв'язку розвитку
особистості й проникливості бачення світу. Це осмислення було для Манна дуже
складним в епоху кризи бюргерства, в епоху кайзерської Німеччини.
Новела Т. Манна, як і вся його подальша творчість – велике виховання
оптимістичної самосвідомості людини. Тільки це надає право і можливість бути
письменником-реалістом. Т. Манн вважає, що Ашенбах був «тільки покликаний
до творчості, до постійних зусиль, але не народжений для них». Письменник
проникливо помічає, що мистецтво в добу кризи стає сферою діяльності таких
безрадісних і «невизнаних» особистостей, як Ашенбах. Манн заглиблює критику
буржуазного мистецтва, для якого характерні тільки прості, «прагматичні»,
ринкові форми деградації.
Томас Манн зумів розкрити та розповсюдити особливості декадентського
масового зсуву художніх і людських критеріїв. Символом мудрості та мистецтва
для Ашенбаха стає Святий Себастьян, який застиг, не «ворушачись, коли меч і
списи пронизують йому тіло». Так виникає думка про те, що в світі немає «іншого
героя, окрім героїзму слабких», героїзму терпіння. Т. Манн вміє саркастично
виокремити такі критерії. Це, на його думку, критерії «недоумків», що уміють «на
якийсь час вирядитися у велич». В коментарях Т. Манна відчувається гордість
мислителя, що знехтував сучасним йому естетичним конформізмом.

34