Page 36 - 4853

мюнхенське кладовище, жовті зуби й кістки матросів, гондольєрів,
кладовищенські афоризми на пам'ятниках і холод.
Світ Тадзіо розкривається іншими сторонами, блищить іншими фарбами,
«сіре море ожило», «все домагалося його дружба». Т. Манн знов встановлює
зв'язок між рівнем розвитку особи й глибиною її проникнення в закони, що
визначають еволюцію. Світ Тадзіо – це живі прекрасні міфи Греції: «бог з
палаючими щоками день за днем гнав по небесних просторах ту, що пашить
жаром, квадригу, і його золоті кучері розвівалися на вітрі...». Ашенбах теж
починає розуміти «секрет» життя: «ця неодмінність щастя, ця щоденна
оновлююча милість обставин наповнювали його серце достатком, радістю, й
сяючий сонячний годинник довгою чередою слідував один за одним».
Письменник показує, що на розкішному святі життя «кристалізована» людина
чужорідна, сліпа, не схильна до контакту. Декадентський комплекс ідей – це
реакція на неприступність залучення до щасливої сторони життя. Лише у
взаємному тяжінні, у взаємній радості – завжди новий імпульс для розвитку, нове
збагачення життя, нові досягнення у сфері любові, дружби, мистецтва, думки,
творіння. «Феноменальні» контакти, навпаки, породжують думку про солодкість
смерті, штовхають до руйнування й хаосу, перекручують психіку.
Хвороблива радість, збочення психіки звучить у зізнанні Ашенбаха: «Тадзіо
– слабкий, напевне, він не доживе до старості». Манн додає, що герой «вважав за
краще не вникати в те відчуття задоволення й спокою, який охопив його». Читач,
проте, зрозумівши цю деталь, бачить у ній відтворення однією з найважливіших
ланок духовної сфери: несправжні, нерівноправні контакти приховують у собі
злочин, смерть. Похіть смерті біля Ашенбаха схожа на прославляння діонісійської
оргії у Ніцше і всесвітньої волі у Шопенгауера. Джерело цих настроїв – в
деградації особи. Т. Манн глибоко висвітлює уповільнення й навіть збочення
прогресу в буржуазному світі. І разом з тим новела закарбовує значну перевагу
благотворних сил: сяюча Венеція не зачепила своєю тлінню Тадзіо.
Що ж врешті-решт розкрило й самому Ашенбаху закономірність його
краху? Якщо врахувати всі компоненти задуму новели, то відповідь зрозуміла:
трагедія Ашенбаха в незадоволеній потребі істини, у високих людських
взаємостосунках. Споглядання позбавило його справжньої поезії любові.
Споглядання перешкодило йому бачити чудо в самому собі, в своїй юності, в
своїй цілісності, зрозуміти, що юність вільно й безкорисливо дарує і бере любов,
що різні етапи життя створюють абсолютно різні чудеса взаємостосунків. І якщо
відсутній перший камінчик – безкорисливість юнацької любові, то спотворюється
і вся будівля. Ашенбах намагався наздогнати пропущені можливості юності.
Т. Манн зробив героєм новели хлопчика. В цьому, як відомо, відбились і
особисті венеціанські асоціації письменника. Але справа не в суб'єктивному
моменті. Образ Тадзіо мав для Т. Манна загальнозначущий філософський
символічний сенс.
Критика часто трактує пристрасть Ашенбаха як чисто еротичну, але це
огрублює задум новели. Спочатку любов Ашенбаха до Тадзіо – це жадання
дружби, тепла, в юності вона втілилася б у чудовому товаристві. Саме це відчуття
недоступне тепер Ашенбахові. Саме воно нагадує про його споглядання. Не

36