Page 41 - 4853

Після тривалих, гарячкових роздумів у його уяві, нарешті, визначилась мета
мандрівки. «Якщо за одну ніч хочеш досягти чогось незрівнянного, казково
незвичайного, то куди треба податися». Але ж тут нема над чим довго думати!»
Венеція!
І от вона перед очима Ашенбаха. З палуби корабля він «побачив
найдивовижнішу пристань, блискучу композицію фантастичних будівель, які
республіка спорудила на диво морякам, що припливали сюди, сповнені
побожного захвату: побачив легку пишноту палацу і міст зітхань, колони з левом і
зі святим на березі, частину розкішної бічної стіни казкового храму, краєвид, що
відкривався крізь прогін мосту, і велетенський годинник
Дивовижне місто! Ашенбах захоплений, хоч потрапив до нього вдруге. Вид
Венеції з відкритого моря ще більш вражаючий, ніж із суходолу. Вишукане
товариство, чемна адміністрація, а «на вулиці багато людей впізнають його і
шанобливо розглядають».
Схоже, що герой твору виборсується з духовної кризи. Ашенбаха вже не
переслідують видіння, зникає трагізм у внутрішніх монологах-розмірковуваннях,
а на пляжі, діставши вічне перо, він відповідає на листи своїх читачів.
Венеція, колиска європейської культури і мистецтва, місто, де знаходили
натхнення видатні митці Відродження, а також співвітчизники Ашенбаха –
просвітителі Гете, Шиллер, Вагнер, зустрічає письменника суворо і похмуро.
Вона не сприймає безплідне і хворе мистецтво. Отже, надія на відродження
помирає. Та раптом з'являється Тадзіо, 14-річний хлопчик з довгим, медового
кольору волоссям, що «облямовувало його прекрасне обличчя» і «нагадувало
грецькі скульптури найкращої доби». І Ашенбах, уражений його вродою,
закохується в нього.
Пробуджені почуття надихають митця на створення літературного шедевру
– він «формував взірець краси Тадзіо, свій невеличкий твір — тих півтори
сторінки вишуканої прози, прозорість, благородство і натхненна напруга почуттів
якої невдовзі мала викликати захоплення багатьох читачів». Невже це було

справжнє мистецтво? Адже воно складається за формулою: Мистецтво = почуття
(Ерот) + пристрасть + любов + форма – і тут, здається, все на своєму місці!? Отже,
краса Тадзіо пробудила в Ашенбахові чуттєвість, яка, в свою чергу, пробуджує
дух, під впливом якого народжується мистецтво. Чому ж тоді після закінчення
роботи над твором митець «відчув себе знесиленим і спустошеним, і його мучило
сумління, неначе після якоїсь розпусної пригоди»? І чому саме хлопчик, а не
дівчина є об'єктом кохання Ашенбаха?
В образі малого Тадзіо, вірніше, в його прекрасній оболонці, письменник
знайшов той ідеал краси, до якого прагнув усе життя. Не цікавлячись внутрішнім
світом хлопця, він і тут залишається вірним собі. Тадзьо – символ естетизму,
ідеальної краси, такої ж відірваної від життя, як і мистецтво Густава Ашенбаха.
Почуття Ашенбаха не вкладаються в норму, вони мають характер збочення.
Ось чому можна говорити про наявність теми гомосексуалізму в новелі. Саме ця
тема, фізіологічного та морального збочення героя новели допомогла Т. Манну
розкрити глибину духовного, творчо-особистісного падіння Ашенбаха та

41