Page 32 - 4853

Творчість Томаса Манна відбиває увесь духовний досвід XX століття.
Ліризм його прози, відтворення духовного колориту, художня іронія – усе це
становить особливість художньої прози Томаса Манна, який гостро відчував
проблеми XX століття. Кожен його твір гнівно засуджує будь-які прояви
антилюдяності, намагання знеособити людську особистість. Письменник виступає
палким захисником людського життя, як найбільшої у світі цінності.
«Смерть у Венеції» одностайно визнана найважливішою новелою Т. Манна.
Новелу розглядають як типовий модерністський твір і як твір реалістичний.
Критицизм новели, звичайно, безперечний. Але дослідники не намагалися
з'ясувати, «заради чого» осуджений герой новели. Аналіз тільки критицизму
звужує проблему новели і спотворює її метод. Так, критик Берендзон, дослідник
новелістики Т. Манна, пише: «Проблеми новели тільки елемент в орнаменті
строкатого розкішного килима, який сприяє творчій уяві поета». Зображення
життя як «строкатого розкішного килима» пов'язане в новелі саме з
особливостями методу, з філософською проблематикою, зі становленням зрілого
погляду Т. Манна на світ, з відчуттям безмежних щасливих потенцій еволюції
людства. Т. Манн неодноразово вказував у щоденниках, листуванні, лекціях, у
«Нарисі життя», що ця новела містить в собі задум і «Чарівної гори», і «Доктора
Фаустуса». Цей задум не стільки в критиці, скільки в аналізі, прославленні
гуманістичної стихії життя, на тлі якої життя Ашенбаха здається мертвою
схемою. Та стихія, яка, як далекий ідеал, мерехтить у мареннях Ганса Касторпа, та
стихія дивної краси, блаженства, яка в новелі й у гуркоті моря, й у фарбах сходу,
й у веселій суєті пляжу, й у живому чуді – Тадзіо. Глибоке відчуття цієї сторони
життя давало Т. Манну силу і проникливість як у боротьбі з фашизмом, так і в
його оцінках американського імперіалізму.
Манн показує в новелі складний зв'язок суб'єктивно-об'єктивних чинників
для розуміння індивідом найзагальніших контурів світу, його сьогодення, його
еволюції. Письменник стверджує, що світ у всьому блиску його чудес
розкривається, як правило, лише здоровій та гармонійній особистості. Чим більш
обдарована особистість, тим більше відчуває вона прихильність до людей, до
життя, тим глибші знання світу. Т. Манн поширює цей закон і на пізнавальну
функцію мистецтва. Справжнє мистецтво, на його думку, нерозривно пов'язане з
талантом жити. Так, Гете великий для Т. Манна, як людське чудо. Саме тому він -
- великий поет, великий провидець і реаліст. Манн закликає бачити в
найгеніальніших витворах мистецтва, в стрункому світлому класичному
сприйнятті світу сублімацію справжнього людського щастя, звичайно
прихованого, таємного для оточуючих і нащадків, але беззаперечного.
У новелі перед нами постає немов два варіанти бачення світу, дві концепції
реальності. Це світи Ашенбаха і Тадзіо. Трагічний, помилковий, вимушено
убогий, суб'єктивний світ Ашенбаха в зображенні Манна разом з тим є
об'єктивною реальністю для людини його типу і його долі.
У новелі «Смерть у Венеції» автор висвітлює внутрішню структуру
декадентської особистості. Т. Манн зумів розкрити нерозривний органічний
зв'язок декадентського бачення світу з неповним розвитком особистості людини.
Три сфери – особистість, картина світу, стиль мистецтва – немов віддзеркалюють

32