Page 28 - 4853

Розділ 4

ПРОБЛЕМА КРИЗИ КУЛЬТУРИ ТА КРИЗИ ДУХОВНОЇ ФОРМИ
ЖИТТЯ У РАННІЙ ТВОРЧОСТІ ТОМАСА МАННА (НА МАТЕРІАЛІ
ПОВІСТІ «СМЕРТЬ У ВЕНЕЦІЇ» )

Студентам рекомендується зосередити увагу на розгляді наступних питань:
1. «Смерть у Венеції» як відображення кризового світовідчуття у
творчості Томаса Манна.
2. Творчість Томаса Мана в контексті літератури кінця XIX –
початку XX століть: традиції і новаторство.
3. Новела «Смерть у Венеції» в контексті критичного реалізму: до
питання своєрідності поетичності.
4. Криза культури та кризи духовної форми життя в образі Густава
Ашенбаха, як приклад трагедії творчої особистості.
Кінець XIX – початок XX ст. в Європі – період загальної кризи, яка охопила
різні сфери життя – економіку, політику, культуру. Ідейне бродіння умів,
невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних
перетворень хоча й сповнювали тривогою душі людей, проте спонукали до
пошуків нових ідеалів у житті та творчості. Митці, не задовольняючись
художніми знахідками романтизму та реалізму, намагалися віднайти нові
адекватні форми відображення змін, що відбулися передусім у людській
свідомості, й вийти на новий рівень творення художніх цінностей.
Ранній модернізм – умовна назва модерністських течій, що виникли в кінці
XIX ст. і передували остаточному формуванню модернізму як нового мистецько-
культурного напряму. Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення
«життя у формах життя». Провідною темою у творчості письменників стає
естетична проблематика. Художній твір усвідомлюється не як «засіб суспільного
прозріння і виховання», а як вияв творчої свободи митця. Незалежна й духовно
багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету,
що дедалі більше позбавляється фабульності й переходить у площину
самозосередження й самоспоглядання.
Зрілий модернізм – складається в 10-х роках XX ст. У ньому простежується
відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошуку
нових форм одухотворення реальності, які найвиразніше виявилися у поезії
пізнього Р. М. Рільке, Г. Аполлінера.
Щодо декадансу – ще одна впливова мистецька течія початку ХХ століття,
то це скоріше специфічний умонастрій кінця століття, ніж художня система.
Декаданс (франц. décadence – занепад) – узагальнена назва світосприйняття,
яке виявляється у літературі, мистецтві, культурі. У центрі декадентської
літератури людина, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних
ідеалів, віри у майбутнє. Основними мотивами творів письменників-декадентів є
сум, відчай, песимізм, розчарування. Підкреслена хворобливість і занепад життя
стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених
переживань.

28