Page 49 - 4839

Франції та міністерство культури України встановили були навіть спільну
премію імені Миколи Зерова за досягнення в галузі перекладу, лавреатами
якої в 1993 році встигли стати Анатоль Перепадя та Євгенія Кононенко. На
жаль, після відходу міністра Івана Дзюби інтерес до премії втратила саме
українська сторона.
Водночас США і Велика Британія не відзначалися великою
активністю в підтримці просування перекладів своєї літератури на
український ринок (що відповідає моделям культурної політики,
прийнятим у цих країнах). І, нарешті, Росія принципово не підтримує
видань творів своєї літератури в українських перекладах, вважаючи, що
українці (як начебто належні до «Російського світу») зобов’язані читати їх
лише в оригіналі. Коли 2003 року, в рамках «Року Росії в Україні», Дмитро
Павличко, як зауважує М. Стріха, звернувся до посольства Російської
Федерації у Києві за підтримкою для видання авторської малої антології
російської поезії «Ода вольності» (вийшла друком у видавництві «Основи»
2004 року), йому було брутально відмовлено.
Принагідно відзначмо: світову гуманітаристику в українських
перекладах останніми роками почали видавати надзвичайно широко (адже
до 1991 року її не друкували майже зовсім - уся наука в СРСР мусила бути
російськомовною), - і роль усіляких міжнародних видавничих програм у
підтримці цього процесу є особливо значною (особливу активність на
цьому напрямкові упродовж останніх 12 років виявляє заснований за
ініціативою відомого філантропа Джорджа Сороса Міжнародний Фонд
«Відродження»). На жаль, однак, якість цих перекладів не завжди є
задовільною – позначається відсутність фахової наукової редактури.
Пережив кризу й журнал «Всесвіт», який досі друкує добру світову
літературу в якісних українських перекладах (щоправда, сьогодні він
виходить раз на два місяці накладом у тисячу примірників). Натомість
з’явилися десятки нових часописів, які так само друкують переклади (хоча
виходять нерегулярно і накладами, ще меншими від «Всесвіта»).
Але сумарний наклад усіх тих книжок і часописів, на жаль, у багато
разів менший від накладу, яким виходила перекладна зарубіжна література
в останні роки існування УРСР. Проте в українських перекладачів сьогодні
з’явилися й два нові канали виходу на по-справжньому багатомільйонну
аудиторію.
Перший пов’язаний з трансляцією рядом наших телеканалів
іноземних фільмів з українським дублюванням. Хоча «висока кінокласика»
з доброю літературною основою трапляється в тому потоці дедалі рідше,
але переклади «мильних опер» та триллерів теж, очевидно, виконують
важливу соціальну функцію – впливаючи на формування розмовного
просторіччя (зокрема – молодіжного), донедавна майже відсутнього в
русифікованих містах поза межами невеликої Галичини.

47