Page 45 - 4839

"Фарад і Ширін" Навої, "Моцарт і Сальєрі" Пушкіна, твори Гельдерліна і
Гете, Норвіда і Рільке – характерні відтворення найтонших нюансів думки
автора в поєднанні з глибокою увагою до особливостей поетичної мови
оригіналу, зокрема її ритміки та фоніки.
Борис Тен (М. Хомичевський) (1897-1983) – автор численних
перекладів з давньогрецької ("Іліада" та "Одіссея" Гомера, трагедії Есхіла і
Софокла, комедії Арістофана), англійської (трагедії Шекспіра), німецької
(драми Шіллера), польської (драми Словацького, поезії Міцкевича),
російської ("Живий труп" Толстого), у яких глибина наукового
проникнення в оригінал поєднюється з дбайливо вивіреним у процесі
тривалого пошуку художнім синтезом першотвору засобами української
мови.
Проникливим інтерпретатором поезії Війона, Петефі, Гайне, Пушкіна,
сербського народного епосу був Леонід Первомайський. Плідно працював
над перекладами російської та польської прозової класики Степан
Ковганюк, автор дослідження "Практика перекладу". Багато складних
творів переклав Дмитро Паламарчук – прозу Франса, Флобера, Уеллса,
сонети Шекспіра, Петрарки, поезію Байрона.
Одним із найактивніших поетів-перекладачів залишається Дмитро
Павличко, його перу належать переклади з англійської (повний сонетарій
Шекспіра), іспанської (Хосе Марті), польської, болгарської та ін. мов.
У діаспорі, попри всі труднощі емігрантського життя, розгорнулася
важлива праця над перекладами. Тут необхідно згадати Михайла Ореста,
брата Миколи Зерова. Він видав укладені й перекладені ним антології
французької та німецької поезій, у яких чимало творів зарубіжних поетів
уперше зазвучали українською мовою. Святослав Гординський, крім
антології "Поети Заходу", видав свій повний переклад творів Франсуа
Війона. Відомим перекладачем поезії був Богдан Кравців – цікавий
інтерпретатор поезій Рільке.
Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. в Україні знову почали
систематично публікувати художні переклади, але переважно з російської
літератури. Це завдало великої шкоди українській культурі, бо в той час
істотно зменшувалася кількість перекладів з усіх інших літератур світу. До
того ж, в основному перекладали твори не всесвітньо відомих російських
письменників, а сучасних соцреалістів, що не мали мистецької вартості.
Почала поширюватися практика перекладу творів зарубіжних
письменників з їх російських перекладів: до них належить скандально
відоме т.зв. подарункове видання "Дон Кіхота" Сервантеса, перекладене не
з іспанської, а з російської, а також багатотомне видання творів Маркса і
Енгельса, "оригіналами" для якого слугували не німецькі тексти, а їх
російські переклади. У цей самий час набула поширення тенденція
буквалізму в перекладі, а також практика "наближення" української мови
перекладу до російської мови першотвору, що призводило до появи

43