Page 48 - 4839

підготовлена до друку книга вибраних перекладів неокласиків – у світ так і
не вийшла через фактичне банкрутство видавництва. Не вийшли у світ й
багато інших уже підготовлених до друку перекладних книг.
Щоправда, українське книговидання вже в другій половині 1990-х
почало поволі спинатися на ноги. Воно зуміло пережити удар світового
фінансового обвалу 1998 року, не менш дошкульний удар від власного
уряду на початку 2004 року (коли водночас було скасовано надані перед
тим національному книговиданню пільги й виторг книгарень негайно
скоротився вп’ятеро), а також глибоку кризу 2008-2009 рр.
Безперечними флагманами цього книговидання, найбільш
пристосованими до оперативних дій у нових ринкових умовах, сьогодні є
саме недержавні видавництва.
Упродовж кількох останніх років стабільно й плідно працює
видавництво Соломії Павличко «Основи», основним завданням якого
(згідно з задумом засновниці, чиє ім’я носить сьогодні видавництво) є
видрук світової класики (не лише літературної, але й історичної,
економічної, філософської, правничої) в якісних українських перекладах.
Чимало перекладів друкують харківське «Фоліо», київські «Факт», “Дух і
літера”, «Юніверс» і «Критика», львівська «Класика», інші видавництва
(причому не лише в «старих» університетських центрах).
При цьому українські видавництва й перекладачі інтенсивно взялися
за заповнення лакун, що залишилися від радянського часу. Так, знаменита
епопея Дж. Р .Р. Толкіна «Володар перстенів» була в СРСР
напівзаборонена - тодішні цензори, очевидно, не уявляли, що робити з її
етично-міфологічною системою (не кажучи вже про VІІІ розділ третьої
книги з описом того, що відбулося в Ширі після відбуття Фродо і його
трьох друзів, - він є неприхованою і дошкульною сатирою на «радянську
дійсність» сталінських часів). Протягом останніх років ця масштабна
епопея встигла вийти вже в трьох українських перекладах. Версія
О. Мокровольського (2002) є спрощеною адаптацією для дітей, версія
А. Немірової (2003) - скоріш за все перекладена з її ж російського
перекладу, що з’явився роком раніше. Зате останній в часі переклад Олени
Фешовець (Львів: Астролябія, 2004-2005) анітрохи не поступається
найкращим російським чи польським інтерпретаціям.
Несправедливо було б не згадати про позитивну роль підтримки, що її
надає ряд іноземних держав виданню творів своєї національної класики в
українському перекладі. Особливо активною щодо цього є Франція, яка
традиційно здійснює наступальну політику власної культурної присутності
за кордоном. Саме завдяки французьким грантам у рамках спеціальної
видавничої програми «Сковорода» видруковано семитомового
українського Марселя Пруста (перекладач – Анатоль Перепадя),
перекладені Михайлом Москаленком поезії Сен-Жон Перса, Стефана
Малларме та Поля Валері, багато інших вартісних книг. Посольство

46