Page 43 - 4839
P. 43

неокласиками, мала мати  вивершений  вислід для націєтворчого завдання
                  перекладу. У межах напрацювань класичного перекладу в Україні з'явився
                  перший  для  СРСР  систематичний  підручник  О. М. Фінкеля  "Теорія  й
                  практика  перекладу"  (1929),  де  мистецтво  перекладу  обґрунтовується  як
                  відтворення  засобами  своєї  мови  стилістичних  особливостей  оригіналу
                  (відносно  до  заданої  тематики  та  того,  для  кого  і  чого  перекладають  У
                  цьому  руслі  талановитий  прозаїк  Валеріан  Підмогильний  (1901–1938),
                  перекладач  Дідро,  Доде,  Гюго,  Меріме,  Верна,  "Мадам  Боварі"  Флобера,
                  очолив  у  1931-1934  рр.  видання  18-томника  Золя  і  Бальзака,  10-томника
                  Гі де  Мопасана  та  25-томника  Франса.  Як  перекладач  Підмогильний
                  відзначався  не  лише  великою  працездатністю,  а  й  чудесним  митецьким
                  стилем,  багатим  лексиконом  та  талантом  відтворювати  індивідуально-
                  авторські  особливості  оригіналу.  Досягаючи  кристалічної  чіткості
                  української  мови,  лідер  неокласиків  М. Зеров  (1890-1937),  переклавши  з
                  Овідія, Горація, Катулла, видав "Антологію римської поезії" (1920), разом
                  із  іншими  –  книжку  віршів  В.  Брюсова  (1925)  та  А. Пушкіна  (1927),
                  працював  над  перекладами  парнасців  (Бодлера,  Верлена,  Маларме)  та
                  Байрона.  М. Драй-Хмара  (1889-1939),  знавець  19  мов,  перекладав  для
                  "Антології новочасної французької поезії", сербську та білоруську поезію,
                  Пушкіна, Лєрмонтова та Данте.
                        П. Филипович (1890-1937) робив переклади російських і французьких
                  авторів  (у  т.ч.  Верлена).  Неокласиків  та  ін.  було  заарештовано  як
                  націоналістів  та  закатовано  в  таборах.  Вижили  лише  2  неокласики  –
                  О. Бургардт  та  М.  Рильський  (1895-1964),  уже  відомий  вдалими
                  перекладами  з  французької,  російської  та  польської  поезії  (твори  Гюго,
                  Мольєра, Расіна, Вольтера, Пушкіна, Міцкевича, Словацького), що "мали
                  піднести  українську  мовну  культуру  на  вищий  щабель  розвитку"
                  (М. Рильський), відкупившись хвалебним віршем про Сталіна.
                        Неокласик,       романо-германіст         Освальд      Бургардт       (1891-1947),
                  володіючи  широкою  версифікаційною  технікою,  вдало  переклав
                  фрагменти  "Старшої  Едди",  "Пісні  про  Нібелунгів",  Рільке,  Шеллі,
                  "Гамлет"  Шекспіра,  25-томник  Дж.  Лондона  та  8-томник  Б.  Шоу,  проте
                  відчуваючи  небезпеку,  виїхав  як  етнічний  німець  до  Німеччини.  Там  він
                  почав  писати  українські  вірші  як  поет  Юрій  Клен.  На  той  час  самі
                  неокласики  та  більшість  талановитих,  національно  спрямованих
                  перекладачів,  близьких  до  них,  зазнавши  репресій,  загинули,  а  саме:
                  М. Йогансен (1895-1937), блискучий перекладач Байрона, По та Г. Уелса;
                  академік  А.  Кримський  (1871-1942),  перекладач  східної  поезії  Хайяма,
                  Фірдоусі, Рудакі та ін.; буковинський поет-символіст Д. Загул (1885-1944),
                  перекладач двох книг німецьких балад та віршових творів (Гете, Шіллер,
                  Уланд, Гайне, Геббель, Б. Брехт), а також Андерсена; В. Свідзинський (?-
                  1941),  перекладач  Аристофана,  Б. Пруса  та  Пушкіна;  С. Слуцький  (1883-
                  1941),  перекладач  поетичної  прози  Тургенєва  та  драми  "Тиціан"

                                                              41
   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47   48