Page 41 - 4839
P. 41

"Робінзон  Крузо"  Дефо,  "Пригоди  Тома  Сойєра  та  Гека  Фінна"),
                  П. Карманський,  О. Олесь,  Д.  Донцов,  А.  Волошин,  М.  Лозинський  та
                  багато  ін. У  1890-х рр.  В. Самійленко  переклав  перші 10 пісень  "Пекла"
                  Дантье.  О.  Маковей  (1867-1925),  близький  друг  І. Франка,  здійснив
                  переклади  поезії  Гайне  (1885),  прозу  Г. Сенкевича,  С. Жеромського,
                  М. Твена,  Джерома  К. Джерома,  М. Ебнер-Ешенбах  та  ін.  У  1906  р.
                  М. Садовський  переклав  для  сценічних  потреб  "Ревізора"  Гоголя  та  ряд
                  опер.  У  той  самий  час  утверджувався  й  науково-популярний  переклад:
                  Марко Вовчок чи М. О. Вілінська-Маркович (1834-1907) переклала "Життя
                  тварин"  Брема,  романи  Ж. Верна  та  казки  Андерсена.  Важливою
                  проблемою  цього  етапу  перекладу  залишалася  чистота  та  літературність
                  української  мови  (Т.  Шмігер),  засміченої  російськими,  польськими  та
                  німецькими  словами  та  конструкціями.  Українська  література  з
                  "літератури для хатнього вжитку" (М.Костомаров) стала завдяки перекладу
                  вершинних творів світового письменства (Біблія, Гомер, Данте, Шекспір та
                  ін.) літературою для просвічених мас.
                        У  надрах  критичного  реалізму  визрівали  ростки  нових  напрямків  –
                  символізму,  імпресіонізму  тощо,  які  піддавалася  охопленню  єдиним
                  терміном  "модернізм".  Типовим  західним  модерністом  був  Р. М. Рільке
                  (1875-1926),  австрійський  поет  та  прозаїк,  який  перекладав  німецькою
                  "Слово о полку Игоревом", твори Лермонтова і Блока, французів Валері та
                  Жіда.  Значною  мірою  модерністкою  була  й  Леся  Українка.  Модерніст
                  В. Я. Брюсов  (1873-1924),  провідний  поет  і  практик  перекладу,  який
                  відтворював  античних  авторів,  французьких  поетів-символістів,  Е.  По,
                  Гете, Верхарна, став визначним теоретиком перекладознавства початку 20
                  ст.  При  перекладі  він  вимагав  методично  диференціювати  "суттєві  чи
                  провідні  елементи"  (образну  систему;  ритмомелодику;  специфічне
                  розгортання  думки),  які  при  перекладі  було  необхідно  адекватно
                  відтворювати.  Кращими  майстрами  перекладу  цього  періоду,  який
                  характеризувався  певним  занепадом  змісту,  були  російські  поети
                  В. Брюсов,        І. Ф. Анненський,          Ф. Д. Сологуб         та      суб'єктивний
                  К. Д. Бальмонт, а на Україні – дещо згодом Д. Загул та ін.

                        4.2 Період "Розстріляного Відродження" (1920-1937/41) у СРСР та
                  в  УРСР  (неокласики  М. Зеров,  М. Драй-Хмара,  П. Филипович,
                  М. Рильський та ін.)

                        Перша світова війна та жовтневий переворот 1917 р. мали наслідком
                  появу  СРСР.  Спроба  залучення  багатомільйонних  мас  трударів  до
                  здобутків  світової  культури  "як  комуністичної  освіти  трудящих"  на
                  початках  СРСР  сприяла  тому,  що  вже  в  1918  році  за  ініціативою
                  Максима Горького           було      організовано        видавництво        "Всемирная
                  литература",  покликане  дати  радянському  читачеві  у  перекладах

                                                              39
   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46