Page 42 - 4839

найвизначніші твори світової літератури від античності до початку XX
століття. До 1925 року це видавництво опублікувало близько 200 книг
західноєвропейських та американських письменників, пам'ятників епосу
народів Сходу та ін. Пізніше видання перекладів творів зарубіжної
літератури та літератури народів СРСР здійснювали інші видавництва
Москви, Ленінграда (російською мовою), союзних республік (мовами
народів СРСР). Подібний розмах перекладацької роботи в Радянському
Союзі вимагав організації підготовки кадрів перекладачів (у т.ч. і для
України). Тому вже у 1919 р. при видавництві "Всемирная литература"
почала працювати студія художнього перекладу, для якої в 1920 році було
видано колективну працю "Принципи художнього перекладу". Пізніші
дискусії 1930-х рр. засвідчили коливання перекладів від довільності
(волюнтаризму перекладача) до технологічної точності (Ланн, Шенгелі).
За резолюцією ЦК РКП від листопада 1917 р., підготовленою
В. І. Лєніним, українська мова мала стати "знаряддям комуністичної освіти
трудових мас", у т.ч. у межах суверенної Української радянської
республіки. Саме ідея суверенної держави та української мови сприяли
утвердженню в Україні влади "червоних", яка пройшла етап українізації за
М. Скрипника та О. Шумського (1925-1932) і реакції часів Постишева та
Хрущова (1933-1941/44). Українізація (як намагання здобути симпатію
українців в умовах міжнародної блокади СРСР) передбачала курси
української мови (з іспитом), україномовне діловодство, викладання в СШ
(1927: 77 %) та вишах (30 %), оперно-театральні постановки. В установах
Всекраїнської Академії наук (ВУАН) було розроблено єдиний правопис і
видано декілька десятків галузевих термінологічних словників, всі автори
яких були згодом репресовані.
У таких сприятливих умовах українські письменники та поети, що
зазнали інтенсивного впливу французького, данського та німецького
імпресіонізму й експресіонізму (Метерлінк, Гауптман, Ібсен, П. Верлен,
Ж.-М. Ередіа), взялися до перекладацтва. Серед них виділилися
неокласики (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен),
М. Рильський), група поміркованих філологів-славістів і русистів біля
журналу "Книгарь" та видавництва "Слово", які звернули увагу на
"артистично-оброблену, багату на вирази, логічно спаяну мову парнасців"
(М. Зеров), що треба засвоїти. Зеров, який до курсу історії української
літератури включив і перекладні твори, вимагав покласти край віршовому
аматорству, а досягати більшої строгості та стислості у лексичному доборі
троп і фігур, у відтворенні метричних особливостей та евфонії першотвору
для краси рідної мови. На його думку, "секрет хорошого перекладу –
додержана міра в суб'єктивному тлумаченні естетичного стрижня
оригіналу". Для цього слід уникнути небезпек змішування "високого" та
"середнього" стилів" та відриву від живої народної мови через штучний
синтаксис і невдалий словотвір. Європеїзована мова, створена

40