Page 39 - 4839

На другу половину 19 ст., яка започатковує період критичного
реалізму, припадає творчість геніїв українського народу, що, на противагу
романтичним сюжетам попередників, відбирали актуальні на той час
ідейно-спрямовані твори. У такий спосіб Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко,
Леся Українка, П. Грабовський та ін. уславилися своїми перекладами, що
мали націєтворчий, виховний і політичний характер.
З 1873/74 рр. – часу навчання в гімназії в Західній (Австрійській)
Україні розгортається перекладацька творчість чільника народництва,
великого поета і вченого І. Я. Франка (1856-1916) – автора численних
перекладів з понад 20 мов світу. Франко, крім першої частини "Фауста"
Гете, переклав багато творів Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Міцкевича,
"Мертві душі" Гоголя, політичну лірику Гайне, 12 сонетів Шекспіра,
чимало балад і народних пісень західноєвропейських народів (у т.ч.
іспанські романсеро), численні твори античних авторів (Гомера, Софокла,
Аристофана, Овідія). Бажаючи ознайомити українських читачів з багатьма
літературами й десятків авторів, Франко інколи вдавався у своїй
колосальній праці до неримованого перекладу чи до переспівів. Навіть
улюблений твір українських дітей – "Лис Микита" – був переробкою
писаної гекзаметрами поеми Гете "Der Reineke Fuchs", яка в свою чергу
походить із перекладу Готтшеда з нідерландської поеми 15 ст. Саме
І. Я. Франко, ґрунтуючись на досягненнях тогочасної філології та
літературознавства, своїми рецензіями та розвідками 1880-х рр.
започаткував українське перекладознавство. Він був автором глибокої
наукової розвідки "Каменярі. (Український текст і польський переклад.
Дещо про Штуку Перекладання)" (1911), в якій піддав критичному
розглядові польський переклад його славнозвісного твору "Каменярі". У
цій статті Франко виступив за повноцінний художній переклад, який
відтворював би оригінал в органічній єдності його стилістичної форми і
змісту (щодо авторського задуму). Він обґрунтував інтерпретаційно-
стилістичну методику перекладознавчого аналізу як зіставлення оригіналу,
його семантико-стилістичних деталей та перекладу й оцінки останнього (у
т.ч. із урахуванням кількісних підрахунків). В інших літературно-
критичних статтях Франка міститься чимало інших влучних висловлювань
про специфіку художнього перекладу, особливо його правильність.
У розвитку теорії перекладу в Росії значну роль відіграв
В. Г. Бєлінський, який, хоча раніше допускав співіснування вірного
художнього та вільного поетичного перекладу, згодом сформулював
принципи перекладу як повноцінної заміни оригіналу. Ці міркування
значною мірою відбилися на перекладацькій діяльності в Центральній
Україні. У гуртку "Плеяда" (1888: Олена Пчілка, М. Косач,
М. Славинський, І. Стешенко, В. Самійленко, О. Лотоцький та ін.)
виділилася під наглядом матері О. Пчілки племінниця М.Костомарова
Леся Українка чи Л. П. Косач-Квітка (1871-1913), яка ще в 1885 р. разом із

37