Page 36 - 4839

романтичного українського перекладу, який часто позначають терміном
"котляревщина", чи одомашнення в перекладі (І. П. Котляревський,
П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Старицький, Ю. Федькович та
ін.). Цей переклад пройшов два етапи.
Перший етап (попри спробу 1767 р. П. Лобисевича "переодягнути
"Вергилеєві Пастухи: Буколіки" в малоросійський кобеняк") започаткував
аж у 1797 р. вільною бурлескно-травестійною інтерпретацією "Енеїди"
Вергілія полтавчанин І.П. Котляревський (1769-1838). Цей автор, навіть
зазнавши російського впливу "Енеїди" Осипова (у т.ч. і 4-стопового ямбу),
зумів продемонструвати лексичне багатство української мови.
Послуговуючись романтично-бурлескним "одомашненням" та розтягуючи
кількість рядків, лектор польської мови при Харківському університеті
П. Гулак-Артемовський (1790-1865) зробив у 1817-1830-х рр. декілька
вільних смислових перекладів Горацієвих од ("Гараськові пісні"), із
польської (поезії Красицького, балади Міцкевича), а також поеми Гете
"Рибалка". Перекладаючи 4-рядкову байку архієп. Красіцького,
"польського Вольтера", цей автор відтворив її на 4 сторінках тексту. У
цьому руслі українські поети-романтики 1820-40-тих рр. перекладали, як
правило, видатні твори російської та польської літератури. Так,
Л. Боровиковський (1806-1889) здійснив вільний переклад "Світлани"
Жуковського (під назвою "Маруся"), А. Метлинський, який перекладав із
німецької та французької, більше прославився перекладом поезії
А. Міцкевича "Морлак у Венеції", яка була, в свою чергу, перекладом
одного з віршів циклу "Гузла" П. Меріме тощо. Є. Гребінка (1812-1848)
зробив вільний переклад "Полтави" О. Пушкіна (1831). Г. Квітка-
Основ'яненко (1778-1843) написав у 1833 р. першу прозову травестію
"Салдатський партрет", що була вільним поєднанням двох греко-римських
анекдотів. У Ю. Федьковича (1832-1888), вільного перекладача німецької
та австрійської поезії, збереглося романтичне зближення до народних
традицій. Це особливо спостерігалося в його перекладі шекспірівської
"Taming of the shrewd: Приборкання непокірної" – "Як козам роги
вправляли". За романтичною традицією поети скорочують або
розширюють тексти, "одомашнюючи" переклади від національної
своєрідності оригіналів.
На 2-му етапі – у 40–50-ті роки XIX ст. Т. Г. Шевченко (1814-1861)
істотно збагатив український художній переклад циклом "Давидові
псалми", фрагментами з Осії, Ісайї, Ієзікіїля, де він, узявши за основу
слов'янську версію Кирила і Методія, поєднав дбайливий переклад
окремих фрагментів текстів із романтичним переспівом інших фрагментів.
При цьому, зберігаючи образну систему оригіналів, поет надав їм нове
ідейне звучання, зумовлене демократичним світоглядом: "Єрусалимом був
для нього Київ". Не менш оригінально – як драматичний монолог –
Т. Г. Шевченко перекладав уривки зі "Слова о полку Ігоревім".

34