Page 35 - 4839

набутки часів романтизму узагальнив у своєму трактаті "Ueber
verschiedene Methoden des Uebersetzens" Фрідріх Шлайєрмахер
(Schleiermacher: 1768-1834), перекладач Платона, який протиставив один
одному методи "відчуження" (Verfremden) та "онімечення"
(Verdeutschung). Саме для поетичних та філософських текстів, на його
думку, оптимальними мали бути методи "відчуження". У цьому дусі
Й. В. Гете (1749-1832) перекладав з Оссіана, Корнеля, Дідро, Вольтера,
Расіна, Б.Челліні, Байрона та ін. Й.Ф. Шиллер (1759-1805) романтично
відтворював трагедії "Іфігенія" Еврипіда, "Макбет" Шекспіра.
Романтизм, спрямований на відкриття через переклад самобутності
іншомовних культур для утвердження культури власного народу, загалом
посилив тенденції до вільної інтерпретації тогочасного перекладного
тексту (див. переклади росіян В. О. Жуковського, О. Пушкіна та ін.,
українців І. Котляревського та П. Гулака-Артемовського та ін.).
Найвизначнішим майстром російського романтичного перекладу
першої половини XIX століття, що відбився на українському, став
В. О. Жуковський (1783-1852), який, крім першого російського перекладу
"Одіссеї" Гомера та віршів Байрона, ще відтворив твори Ф. Шиллера,
Й. В. Гете, переказав у віршах деякі казки Перро та братів Грімм.
Сформулювавши свій принцип: "Перекладач у прозі раб, а в поезії –
суперник", В. А. Жуковський допускав певну вільність у змістовому
відтворенні оригіналу, хоча у кращих своїх перекладах (зокрема, у баладах
Шиллера та Гете) він зумів поєднати високу поетичність з великою
близькістю до оригіналу. Іншим талановитим перекладачем того часу був
М. І. Гнєдич (1784-1833), який протягом двадцяти років перекладаючи
"Іліаду" Гомера, відмовився (на противагу Жуковському) від вільного
перекладу. О. С. Пушкін (1799-1837), який здійснив нечисленні, проте
блискучі переклади: із французької мови "Песни западных славян",
переклад "Гузли" П. Меріме, балад А. Міцкевича тощо, у своїх судженнях
про переклад вимагав смислової правильності та збереження своєрідності
оригіналу, тобто адекватності перекладу. Декілька блискучих, проте
специфічних перекладів із німецької мови, зробив М. Ю. Лєрмонтов (1814-
1841): "Горные вершины" (з Гете), "На севере диком..." (з Гайне).
Лєрмонтов максимально наближався до оригіналу, вносив нові деталі та
змінював віршову форму, можливо, певним чином для епатажу читачів.
Зразком такого перекладу є "На севере диком", де дієвими особами
виступають Сосна (в оригіналі: дерево чоловічого роду) та Пальма.
В Україні кінця 18 ст. – початку 19 ст., яка стала складовою Російської
імперії, посилився вплив російської культури, що призвів до
"зросійщення", тобто русифікації вищих верств українського суспільства.
Через занепад слов'яно-української літературної мови середні верстви
України використали народне просторіччя з "підлим стилем і бурлескною
формою" (М. Зеров). Це мало наслідком певну специфіку тогочасного

33