Page 33 - 4839

Cristoph Gottsched: 1700-1766) в Ляйпцігу. Спільними рисами для них була
раціоналістська (rationalistisch) концепція мови, за якою для різних мов
властива загальна, проте неповна перекладність. Основною відмінністю
між ними були різні способи подолання мовної специфіки. Для Готтшеда,
який сповідував класичні канони класицизму, переклади були добрими
лише тоді, коли вони відповідали нормам нормативної поетики. При їх
невідповідності перекладач мав завдання покращити оригінал, скоротивши
твір настільки, щоб той між увійти в національну літературу "без швів".
Принципи Готтшеда, запозичені у Г. Вентцкі, підтримали перекладачі
Крюгер, Лауб та Й. Шлегель, які намагалися застосувати діалектизми.
Просвітитель Брайтінгер відстоював, однак, обов'язок перекладача "не
відступати від оригіналу ні у вираженні думок, ні за формою". Тому він
намагався відтворити мовні "Idiotismen" (як специфічні слова та синтагми
ідіоматичного характеру, так і субстантивацію, словоскладання та
партиципи) для розширення можливостей німецької мови.
Час Просвітництва посилив вимоги до адекватності перекладу,
сформульовані англійськими перекладознавцями А. Ф. Тайтлером та
Дж. Кемпбеллом. Саме тоді було рішуче відкинуто теорію і практику
класицистських перекладів. У першу чергу основна заслуга в Німеччині
належала блискучому полемісту Лессінгу (1729-1781), який відкинув
засилля французької перекладної драми, проповідуючи стиль без прикрас.
Його учень, німецький просвітник та філософ Й. Ф. Гердер (Johann
Gottfried Herder: 1744-1803), який, відвідавши багато країн, був і в Україні,
де переклав німецькою українські пісні (1778/79), проводив послідовну
боротьбу як проти буквального, так і необмежено-вільного перекладу. Він
вимагав відтворювати у перекладах форми та барви чужоземного
оригіналу: "Ми хочемо бачити Гомера таким, який він є". Його рішуча
критика цих течій згодом знайшла підтримку Гете та Шиллера.
Останнім представником Просвітництва в перекладі, що довів до
абсолюту ідеї Брайтінгера та Гердера, був Йоганн Фосс (Johann Vo?: 1751-
1826), уродженець нижньонімецького Мекленбургу. Переклад "Іліади" та
"Одіссеї" Гомера, який здійснив Й. Фосс, попри всю, за Г. Гайне,
"нелегковимовність, жорсткість та грубість" перекладних понять та
заслужену критику романтиків Шлегелем, є взірцевим. Натхнений
адекватно-буквальним перекладом Фосса, Г. Шліманн здійснив згодом
вдалі розкопки Трої.
У Росії великого поширення художній переклад набув у період
класицизму та Просвітництва – другій третині XVIII століття. Властивою
рисою цього перекладу було класичне намагання відтворити смисл
перекладних творів, що часто призводило до їх вільної інтерпретації
(Ломоносов, Сумароков, Тредяковський). Спираючись на авторитетну
думку М. В. Ломоносова (1711-1765), який перекладав греків і римлян:
"Потужне красномовство Ціцеронове, пишна Вeргілієва поважність,

31