Page 30 - 4839

поширення ісламу. Оскільки мусульманська філософія спирається на
грецьку філософію, насамперед, Аристотеля, то й відповідними стають
об'єкти перекладу. Виникають могутні перекладацькі центри в Ірані, Сирії.
Ще більшу активність проявляють перекладачі Індії. Роблять переклади
більше ніж на 300 мов, насамперед із санскриту. Яскравими стали
перекладацькі традиції в Кореї (з китайської та на китайську мову), в
Тибеті (як правило, в монастирях), в Монголії. Слабшими ці традиції
виявилися в Китаї через його історичну та культурну самодостатність у
цьому регіоні. Таким чином, аж до ХХ ст. в Китаї практично нічого не
перекладалося. Подібне стосується також середньовічної Японії.

3.3 Доба Відродження

З появою перших університетів у Європі ХІІ-ХІІІ ст. виникають нові
перекладацькі центри та їх особливості (Болонья, Париж, Оксфорд,
Валенсія і т.д.). Латинь стає мовою університетської освіти та науки.
Обожнювання та пієтет перед релігійними текстами переростає в інтерес
до їх змісту. З'являються перші теоретичні узагальнення, наприклад,
погляди Роджера Бекона (ХІІІ ст.) в його творі "Opus majus", де він
зазначає, що в перекладі неможливо все передати, бо мови різні та
своєрідні, тому він закликає перекладачів удосконалювати свої знання
іноземних мов.
Відновлюється зацікавлення до античних творів, насамперед, Вергілія,
Тита Лівія, Саллюстія. Перекладають твори передової на той час
італійської літератури, насамперед, Данте, Петрарка, Боккаччо. Можна
відзначити навіть перші спроби перекладу фахових мов. Наприклад,
каталонський перекладач Феррара Сайоль (ХV ст.), перекладаючи працю
Палладія "Про сільське господарство", пише у вступі про переклад
спеціальних термінів, закликаючи до точної передачі змісту адекватними
засобами рідної мови. Подібну позицію відстоювали перекладач Овідія
француз Іохим дю Белле, перекладач Платона теж француз Ет'єн Доле.
Останньому належить трактат "Про спосіб добре перекладати з однієї мови
на іншу" (1450).
Дотримуватися норм рідної мови в процесі перекладу вимагає німець
Гайнріх Штайнгефель, перекладач Езопа та Боккаччо. Разом з тим не
зникає традиція культурної адаптації. Так, німецький перекладач ХV ст.
Альбрехт фон Айб, перекладаючи комедії Плавта, вносить німецький
антураж та навіть змінює імена дійових осіб.
Консервативну позицію займає в цей час церква, домагаючись
чистоти, незмінності канонів і традицій. Стосовно перекладу
спостерігаються вимоги буквального перекладу. Хто не був згоден з такою
практикою, був нещадно караний. Така доля спіткала згадуваного
перекладача, вченого, гуманіста Ет'єна Доле. Лише за одне неканонічне

28