Page 62 - 4762

соціокультурна, розвитку критичного мислення. «Львівська
версія» медіаосвіти заснована на об’єднанні зусиль не лише
педагогів, а й психологів, журналістів, юристів і священиків.
У першому десятилітті XXI століття вагомо заявив про
себе і ще один український теоретик медіа – В. Іванов, який
опублікував цілу серію монографій, навчальних посібників,
присвячених проблемам масових комунікацій, журналістики
та медіаосвіти. В його працях докладно аналізуються
історичні та сучасні тенденції розвитку науки про медіа,
включаючи теоретичні концепції, моделі, проблеми
інформаційного суспільства та глобалізації.
У XXI столітті зусиллями професора Г. Онкович
(Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України)
яскраво заявила про себе київська група педагогів, що
концентруються на проблемах медіадидактики – сукупності
«упорядкованих знань, принципів, умінь, методів, способів і
форм організації навчального процесу на матеріалі засобів
масової комунікації при інтеграції медіапедагогіки з іншими
дисциплінами». У своїх працях Г. Онкович справедливо
зазначає, що не варто обмежувати аудиторію медіаосвіти
тільки учнями: медіаграмотність потрібна також і дорослим.
Крім того, Г. Онкович резонно звертає увагу і на необхідність
самостійної медіаосвіти. На перший план у своїй теоретичній
концепції Г. Онкович виокремлює медіапідрозділи, які
відповідають різним видам медіа: преси, радіо, кіно,
телебачення та ін.
У рамках цієї концепції Н. Духаніна розробила модель
використання медіаосвітніх технологій у підготовці магістрів
комп’ютерних наук, а І. Чемерис теоретично обґрунтувала та
експериментально перевірила необхідність застосування
іншомовних періодичних видань у процесі навчання іноземної
мови майбутніх журналістів з метою формування їх
професійної компетентності.

60