Page 61 - 4762

1997 році у Києві вийшов «Український педагогічний
словник» в якому розкрито сутність поняття «медіаосвіта», по
суті, аналогічне визначенню з «Російської педагогічної
енциклопедії»: напрямок в педагогіці, що виступає за
вивчення школярами та студентами закономірностей масової
комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно, життя в сучасних
інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації,
навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу
на психіку, опановувати способи спілкування на основі
невербальних форм комунікації за допомогою технічних
засобів».
У 90-х роках минулого століття в Україні став відомим
теоретик комунікацій, медіа та медіаосвіти Г. Почепцов, який
проаналізував і розробив медійні теорії, у тому числі –
семіотичні, теорії інформаційних впливів – у своїх
фундаментальних монографіях, неодноразово перевиданих в
Росії та Україні.
Нова сторінка в русі української медіаосвіти почалася з
1999 року, коли у Львівському національному університеті
був створений Інститут екології масової інформації під
керівництвом Б. Потятинника, який налагодив співпрацю з
американськими медіаосвітніми асоціаціями і взяв курс на
розробку нових підходів в області медіапедагогіки.
Б. Потятинник упевнений, що «медіаосвіта – це науково-
освітня сфера діяльності, яка ставить перед собою мету
допомогти особистості в формуванні психологічного захисту
від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвивати /
прищеплювати інформаційну культуру», а тому в 1990-х
роках керований ним колектив робив ставку на розвиток
«запобіжних», «захисних» підходів, обґрунтованих
негативним впливом медіа. Однак матеріали Інтернет-сайту
інституту, круглих столів і конференцій, проведених під його
егідою, показують, що як базові розглядаються також такі
медіаосвітні концепції, як семіотична, культурологічна,

59