Page 60 - 4762

задля формування культури спілкування з медіа, творчих,
комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь
повноцінно сприймати, інтерпретувати, аналізувати й
оцінювати медіатексти, навчання різних форм самовираження
за допомогою медіатехніки.
Один із засновників російської медіаосвіти Ю. Усов
вважає медіаосвіту процесом розвитку особистості засобами і
на матеріалі мас-медіа. Інший теоретик А. В. Шаріков розуміє
під нею освіту в галузі масової комунікації, розуміння
«таємниць і закономірностей цього надзвичайно важливого
феномена». С. Пензін додає, що медіаосвіта не може
обмежуватися навчанням аудиторії грамотності, на його
думку, необхідний «синтез естетичного та етичного».
Як бачимо, більшість дослідників дотримується думки,
що медіаосвіта має бути більше навчанням критичного
сприймання текстів, аніж навичок інструментального
використання медіа у вивченні інших наук.
Інша російська дослідниця І. Жилавська розглядає
медіаосвіту як набір засобів і методів навчання молоді
самостійно сприймати медіапродукти.

3 Розвиток та сучасний стан медіаосвіти в Україні

Перебуваючи у складі СРСР, Україна до 1992 року
була у загальному руслі медіаосвітніх теоретичних концепцій
того часу. У 1960-х-1980-х тут домінувала естетична теорія
медіаосвіти. У першій половині 1990-х Україна перебувала на
важкому етапі становлення нового державного статусу, в тому
числі і в освітньому контексті, що не могло не відбитися на
розвитку медіаосвіти, якому (на загальному тлі численних
проблем) на офіційному рівні не надавалося вагомого
значення. Цілком природно, що в своїх теоретичних підходах
українські медіапедагоги спиралися на зарубіжний досвід, в
першу чергу, західний і російський. У цей період, а саме у

58