Page 54 - 4762

На Остінській конференції було створено Національний
Альянс за медіамистецтво і культуру (NAMAC). Учасники
Аспенської конференції дали визначення медіаграмотності,
окреслили рамки наступних медіа освітніх програм та
визначили чотири найнагальніші потреби: інформація,
гласність, інфраструктура, зростання необхідності підготовки
фахівців із меді освіти.
Наприкінці 90-х років важливість медіаосвіти визнали
не тільки освітні, але й державні установи. У 1996 році
започатковано центр вивчення медіа в університеті Ратжерса
на чолі з Р. Кубей, у 1999 р. – під керівництвом Д. Консідайна
започатковано магістерську програму в регіоні Аппалачі, до
складу якого входять 13 штатів, а у вчителі університетів Юти
та Фічбурзькому коледжі штату Масачусетс з’явилася
можливість отримати ступінь магістра із медіаосвіти.
Впливові журнали (наприклад, Journal of Communication,
English Journal, The Journal of Adolescent Health) почали
присвячувати проблемам медіаосвіти цілі випуски.
У 2002 році американський уряд перегорнув нову
сторінку своїх відносин із медіаосвітою. Конгрес США
схвалив Закон «Жодна дитина не забута », за яким не тільки
виділив кошти на розвиток медіаосвіти, але й офіційно визнав
важливість її інтеграції до навчальних програм початкової та
середньої школи. Білий Дім опублікував меморандум на
підтримку медіаосвіти, визначив розвиток критичного
мислення та «здорової самоповаги» ключовими компонентами
медіаосвіти, водночас застерігши від спроб обвинувачувати
мас-медіа чи нападати на них. Натомість слід «визнати, що
медіа має могутній та дивовижний вплив, який можна
використати позитивно та з користю для здоров’я.
Медіаграмотні люди можуть повніше усвідомити складність,
творчість і потенціал медіа та не звинувачують медіа в усіх
проблемах суспільства».

52