Page 31 - 4762

тобто медійна мова, а педагогічною стратегією – навчання
правил декодування медіатексту, опису його змісту, асоціацій,
мовних особливостей тощо (denotatіon / connotatіon).
Нагадаємо, що під семіотичним аналізом (Semіologіcal
Analysіs) медіатекстів розуміють аналіз мови знаків і
символів, який тісно пов’язаний з іконографічним аналізом.
У. Еко мав рацію, стверджуючи, що «в епоху, коли
масові комунікації часто виявляються інструментом влади,
яка соціально контролює з допомогою планування
повідомлень, там, де неможливо змінити способи
відправлення або форму повідомлень, завжди залишається
можливість змінити –таким собі партизанським способом –
обставини, в яких адресати обирають власні коди прочитання.
По суті, тут чітко показано механізм протистояння аудиторії
цілеспрямованому ідеологічному впливові медіатекстів і
спробам медійних маніпуляцій свідомістю людини. А саме:
вміння самостійно трактувати, критично оцінювати
медіатексти – стрижень медіакомпетентності, під якою ми
розуміємо «сукупність її мотивів, знань, умінь, здібностей
особистості (показники: мотиваційний, контактний,
інформаційний, перцептивний, інтерпретаційний / оцінний,
практико-операційний / діяльнісний, креативний), що
сприяють вибору, використанню, критичному аналізові,
оціненню, створенню і переданню медіатекстів у різних
видах, формах та жанрах, аналізові складних процесів
функціонування медіа в соціумі».
Соціокультурна теорія медіаосвіти ґрунтується на
культурологічній (необхідність освіти як результат розвитку
медіакультури) і соціологічній (як результат усвідомлення в
педагогіці значущості соціальної ролі медіа) моделях. Основні
положення соціокультурної теорії медіаосвіти: 1) розвиток
медіа закономірно приводить до необхідності виникнення
спеціальної професійної освіти в кожній новій сфері,
пов’язаній з появою нових мас-медіа; 2) враховуючи

29