Page 28 - 4762

Інший різновид «практичного підходу» – використання
медіатекстів для ілюстрації матеріалів так званих предметів
«обов’язкового циклу» – фізики, математики, біології, історії
тощо.
Напевно, теорію «практичної» медіаосвіти, практичної
медіаактивності можна вважати різновидом теорії медіаосвіти
як джерела «задоволення потреб аудиторії» з тією лише
різницею, що задовольняються не сюжетні, жанрові й
стилістичні уподобання аудиторії у медійній сфері, а потреби
технічні та практичні. Проте практична сторона
медіапедагогіки аж ніяк не піддається сумніву з боку багатьох
інших підходів – від розвитку «критичного мислення» до
культурологічної медіаосвіти. Щоправда, там практичні
вправи мають не головний, а допоміжний характер.
Культурологічна теорія медіаосвіти використовує
культурологічну теорію медіа як теоретичну основу.
Стверджується, що медіа скоріше пропонують, аніж
нав’язують інтерпретацію медіатекстів. Аудиторія завжди
перебуває в процесі діалогу з медіатекстами та їх оцінювання.
Культурологічний напрям зосереджується на
інтерпретації медіатекстів, ключових поняттях медіаосвіти,
ролі медійних стереотипів та освітній ролі мас-медіа).
Аудиторія не просто «зчитує» інформацію, а вкладає
різні значення в сприйняті медіатексти, самостійно їх
аналізує. Звідси випливає основна мета медіаосвіти:
допомогти учням зрозуміти, як медіа можуть збагатити
сприйняття, знання тощо аудиторії. Для консолідації дій
медіапедагогів усе більшого значення набувають ключові
поняття медіаосвіти: медійні агенції, медійні категорії,
медійні технології, медійні мови, медійні аудиторії, медійні
репрезентації.
Найсильніші позиції культурологічної теорії у Великій
Британії і Канаді, хоча чимало її прихильників можна знайти і
в інших країнах світу (наприклад, у Франції, Німеччині, Росії).

26