Page 30 - 4762

медіатекстів, як вони відображають реальність і як їх
сприймає аудиторія». При цьому, щоправда, Л. Мастерман
визнає, що художня медіаосвіта ефективніша за
«протекціоністську», бо спрямована на користь медіа, а не
проти них.
Естетична теорія медіаосвіти була дуже популярна на
Заході в 1960-і роки (особливо в середовищі активних
прихильників кіноосвіти в епоху розквіту «авторського
кінематографа»). Однак, починаючи з 1970-х років, її почали
інтенсивно витісняти теорії медіаосвіти як
розвиткукритичного мислення, семіотичні та культурологічні
теорії, автори й послідовники яких вважають, що художня
сфера медіа – далеко не найважливіша в сучасному світі.
Тому медіатекст треба оцінювати насамперед не за
його естетичними якостями, а за суттю змісту, себто – ідеями,
які в ньому наявні, компонентами мови, символами та
знаками. Разом з тим у багатьох навчальних програмах з
медіакультури сьогодні намагаються знайти компромісне
рішення в суперечках «естетиків» і «прагматиків», поєднуючи
сферу художньої, експериментальної, аналітичної медіаосвіти
з практико-креативними підходами.
Семіотична теорія медіаосвіти спирається на праці
теоретиків медіасеміотичного (структуралістського) напряму,
як Р. Барт, К. Метц, У. Еко та ін. Семіотичний підхід акцентує
на мові ЗМІ, прагне допомогти «правильно читати медіа
текст» через навчання правилам декодування медіатексту,
опису його змісту, асоціацій, особливостей мови).
Медіапедагоги-«семіотики» стверджують, що медіа
часто прагнуть завуалювати багатозначний знаковий характер
своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації.
Аудиторія, насамперед дитяча, надто пасивна стосовно
«читання» медіатекстів, тому мета медіаосвіти в тому, щоб
допомогти учням «правильно читати» медіатекст. Основним
змістом медіаосвіти стають «коди» і «граматика» медіатексту,

28